Хвилі над нами
- Автор: Хлудова Ольга
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Є. Колош
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Хвилі над нами». Краткое содержание книги:
У прозорій морській воді линуть силуети риб, медуз, похитуються нитки водоростей.
А на самому березі стоїть група дивних засмаглих людей: у них великі жаб'ячі лапи, на обличчях скляні маски. Що вони збираються робити?
Та ось ці дивні люди без сплеску пірнають у воду. Серед них і автор книжки — художник-зоолог Ольга Флорентіївна Хлудова, ентузіаст підводного спорту і великий любитель природи. Вона сама ілюструвала книгу «портретами» своїх «персонажів».
Мета автора — ознайомити читача з підводним світом прибережних зон Чорного і Азовського морів, з його звичайними мешканцями, яких може зустріти будь-який нирець.
Перед очима допитливого читача відкривається багатогранне і цікаве життя таємничого підводного світу — ще одного чудового куточка природи нашої Батьківщини.
Уся книжка просякнута великою любов'ю до мешканців підводного світу, до природи і написана захоплююче, з живим і теплим гумором.
Акваланга в мене не було. Судячи з описів, для заряджання його потрібна безліч пристосувань, і практично все це було поки що недоступно. Довелося іти іншим, простішим шляхом, тобто задовольнитися маскою, ластами і дихальною трубкою. Їх у мене теж не було. Але зробити маску і трубку було б не дуже складно. Маючи їх, можна пливти коло поверхні води, дихаючи через трубку (шноркель, як її називали в інструкції), а пірнувши, залишатися під водою стільки часу, скільки дозволить запас повітря в легенях.
Інструкції та поради початкуючим я проковтнула впереміж з описами захоплюючих пригод під водою. Я напам'ять знала катехізис нирця і тренувалася в затримуванні дихання. Переламний момент настав у той день, коли в інституті демонстрували кінофільм «Голубий континент». Бажання побачити підводні чудеса набрало масштабів невідступної ідеї і штовхнуло мене на рішучі дії.
Перша викройка маски, зроблена за зразком бачених на екрані і на фотографіях у книгах, скоріше скидалася на намордник для дуже злої собаки. Наступний варіант вийшов уже трохи кращий, і, безсумнівно, рано чи пізно маску було б зроблено, коли б у самий розпал конструкторських мук до нас не завітав наш приятель Олег.
— Як ся мають ваші викройки? — спитав він поблажливо.
Я охоче поділилася з Олегом новими труднощами — не знала, як укріпити в гумі оглядове скло.
Покірливо вислуховувати міркування про підводні справи стало обов'язком усіх наших друзів. Але Олег слухав без звичайного інтересу. На новий варіант викройки він навіть не глянув. Нарешті я вичерпалась і лише тоді звернула увагу на вираз обличчя свого співрозмовника, вельми загадковий і непроникний.
Знаючи Олега, можна було не сумніватися, що в нього є якісь важливі новини.
У відповідь на мої розпитування він лише посміхався. Я не цікава, але не виношу, коли надто довго випробовують терпіння, і вже готова була спалахнути від обурення, коли Олег мовчки відкрив портфель і поклав на стіл чудову маску і дивно зігнуту трубку з гумовим загубником.
Божевільна надія, що все це призначено мені, на мить відібрала в мене мову.
— Вам треба дістати собі таку ж маску, а не фантазувати з викройками, — сказав Олег, зовсім не помічаючи моїх переживань. — Трубка зігнута внизу, що дуже зручно… — Він пояснював мені ще щось, але я вже не слухала.
Гума на масці була досить товстою і цупкою, а біля скла і на краях ставала все тоншою. Коли я наділа маску, вона зразу щільно лягла на обличчя; вдих носом — і вона притиснулась, не пропускаючи жодної струминки повітря всередину.
Олегові, видно, ані на хвилину не спадало на думку запропонувати мені своє спорядження. Він тільки дозволив зняти викройку з його маски і зробити креслення трубки. Тепер я зрозуміла всі помилки у власній конструкції, проте легше від цього не стало.
Тоді я не знала, як, поступово наклеюючи гуму шар за шаром, можна зробити чудову еластичну маску. Досить дебела і цупка гума моєї заготовки погано лежала на обличчі, боляче врізалася в шкіру і від порівняння з маскою Олега здавалася ще гіршою.
Не розповідатиму детально, як мені вдалося роздобути справжню маску, ласти і трубку. Але настав, нарешті, щасливий день, коли всі ці предмети лежали на моєму столі. Ласти, важкі жаб'ячі лапи з рубчастою підметкою здавалися предметом розкоші, без якого можна легко обійтися в підводному плаванні. Я ще не усвідомлювала, як важливо було їх мати.
Мабуть, у мене був досить придуркуватий вигляд, коли я, надівши маску і ласти, з шноркелем у роті ходила туди й сюди по кімнаті. Прозорі хвилі змикались над моєю головою, строкаті краби повзали по килиму, голуб на підвіконні обернувся на блакитну рибу…
Микола дуже-таки спокійно поставився до блискучих перспектив дослідження підводних загадок Чорного моря. На його думку, це було потрібно для роботи, і не більше. Певна річ, після далекосхідних морів з їх трепангами і восьминогами, величезними крабами і підводними лісами, де водорості досягають по довжині кількох десятків метрів, бідні води Чорного й Азовського морів не становили для Миколи особливого інтересу. Що ж, колись і я згадуватиму з поблажливою посмішкою пейзажі наших південних морів. Тільки до цього було ще дуже далеко.