Кінець світу. Том 2. Пiсля…
- Автор: Базів Василь
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5101-1, 978-966-03-6167-6
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Кінець світу. Том 2. Пiсля…». Краткое содержание книги:
«Кінець світу. До і після...» — сага про космологічну долю людства у двох томах, у якій автор подає власну унікальну версію покликання Людини. Перший том, що вийшов на початку 2012 року, містить фундаментальне дослідження створення світу і людства, пропонує ексклюзивну матрицю численних земних цивілізацій.
У другому томі, що виходить напередодні «кінця світу» за «Календарем майя», автор у процесі освоєння цього феноменального вчення галактичних блукальців безпосередньо на їхній батьківщині на півострові Юкатан, на основі аналізу вершинних досягнень сучасної науки, а також у царині власних креативних візій, приходить до висновку, що «кінець світу» — це Кінець епохи здичавілого роду гомо сапіенс і Початок на планеті Земля постлюдства, поіменованого люденами. Те, що вершиться на нашому віку, за значимістю дорівнює народженню життя на Землі і створенню Креатором Людини.
Залишаю право на скепсис щодо виживання за вами, шановний читачу. Зрештою, виживати чи ні — приватна справа кожного.
Мене однаковою мірою вражає як апокаліптична віра у кінець, так і фанатична віра врятуватися, коли все полетить у прірву.
Можливо, наш нео–Ной не радить рятуватися у Карпатах лише тому, що ніколи не був тут, неподалік від мого підкарпатського села. Але давайте спробуємо помислити на цю тему — як би виглядало оте спасіння тут, у нас, як виживати абсолютній більшості населення, що нижче рівня бідності і нижче навіть стандартів життя африканців на південь від Сахари?
У багатьох голлівудських фільмах американці змальовували напад на Нью–Йорк і накаркали. Не менше наврочено і «кінців світу». Один із блокбастерів називається «Зустріч із безоднею».
У фільмі є така сюжетна лінія. Невблаганно очікується зіткнення із велетенським метеоритом, після чого земна поверхня перетвориться на пустелю.
Що зробити, щоб зберегти рід людський? Треба у сховищах, набудованих на випадок ядерної війни, заховати частину населення, нащадки яких вийдуть на сонце, коли на планеті умови для життя відновляться. Але сакраментальне запитання: кого зберегти, а хто мусить загинути?
Уряд США щодо своєї території і народу приймає таке рішення: залишається в живих цвіт нації — за списком видатні таланти у науці, мистецтві, бізнесі, а решта — тягнуть лотерею. Невблаганно і жорстоко, але справедливо. Залишаться живими лише ті, які витягнуть власноруч квиток із правом на життя. У таку фатальну і трагічну мить головне для влади — діяти однаково справедливо до усіх громадян.
Слава Богу, що це лише фільм. Але як би вчинили сценаристи, якби моделювали ситуацію не на американському, а на сучасному українському ґрунті?
Американський варіант не пройшов би, бо тут, у нас, зовсім інша логіка поведінки влади. У нас би найперше залишили живими усіх членів правлячих партій, а потім ще й кумів, племінників та сватів різнокольорових вождів.
У фільмі про нас правлячий клас, включно зі всіма видами опозицій, повівся б так, як він поводить себе повсякчас у реальному житті одразу після того, як займає місця під куполом. З одного боку — омандачені олігархи з олігархенятами, з іншого — решта 99 відсотків «біомаси». Це виборами вони виборців купують, а тут би здали з бебехами.
Наслідуючи українську владу, американські республіканці у тому фільмі мали б зберегти життя лише громадянам–республіканцям, виставивши на смертельне зіткнення із безоднею лише демократів. Я певен, що голлівудському сценаристу такий цинічний кінець навіть у голову не міг би прийти.
А у нас поділ на «лицарів золотого унітаза» і на мовчазне та покірне багатомільйонне «бидло» навіть не ставив би питання — кого рятувати, а кого пускати у розхід.
У повчальному сюжеті автор сценарію не міг не зобразити владу справедливою, бо вона такою мусить бути у демократичному суспільстві. Так це ж у демократичному...
А відтак — уже не фільм, а доволі інтригуючі реалії. Йдеться про побудову на одній із верфей чергового транспортного засобу під назвою «Корабель Свободи». Що тут скажеш: у порівнянні з ним легендарний «Титанік» — просто паперовий саморобний човник, який запускають малюки у тазику з водою.
Та й Ноїв ковчег, уламки якого знайдено на горі Арарат, — не більше, ніж човник для недільних прогулянок Канівським морем. Власне, концептуально йдеться уже не про плаваючий засіб, а про штучно сконструйований кавалок суші, що дрейфує Світовим океаном. Бо у цьому океані тисячі островів менші, ніж ця амфібія.
То вже не корабель, а місто, за кількістю населення таке ж, як наш красень Ужгород, у якому я проживав із величезним задоволенням кілька років.
Правда, в Ужгороді немає таких хмародерів, як на цьому плаваючому острові. 25–поверховий житловий суцільний масив. Усе тут є, що має бути у сучасному місті, — дороги, магазини, школи, банки, клумби, стадіони, офіси, квартири. Є усе те, що довкруги вас тут, на суші, оточує. Довжина отого дива–міста — близько півкілометра, ширина — десь 300 метрів, висота — понад 100 метрів. Ной би з усіма мешканцями просто ахнув.
Це царство єдиної із «тварей». Мажори зі списку журналу «Форбс» мають тут прописку зі штампом — планета Земля. Тут передбачено постійне проживання. Якісь там морські кордони для «Корабля Свободи» не існують.
Глобалмени таке диво собі сотворили.
Нащо? Є тлумачення прагматичне — це плаваюче місто у відповідності до міжнародного права — ідеальна офшорна зона. Яка країна зніматиме податки із фірми, юридична адреса якої — не закріплена за 200 країнами суша, а так, без юридичної адреси — у відкритому морі і під відкритим небом та на надійній основі.