Далекий простір

– Принаймні, це навряд чи може сподобатися Міністерству. Якщо людина не зосереджена на звуках, що проникають у неї, значить, вона може відволіктися.

– На що?

– Я ж не знаю, які там у тебе галюцинації. До тебе можна тоді й не докричатися, в принципі. Якщо ти вийдеш з близького простору – тебе не дістануть: ні Міністерство контролю, ні Державне Об’єднання як таке. Тому те, що далекий простір вважають, як ти кажеш, «психозом», – це не тільки відображення якогось там факту, а ще й у будь-якому випадку вигідно. Вигідно Міністерству.

– Що ви таке говорите?

– Хлопчику мій, – сказав професор, – невже ти думаєш, що в моїй голові, в голові багатьох не рояться думки? Включаючи і неймовірні? Зовні ми всі любимо Державне Об’єднання та його інститути, ми вдячні за блага, за турботу. Але в глибині нас пробуджуються думки, розумієш? Я багато прожив і дещо зрозумів у цій системі. Тільки нікому не говорю.

Після цієї розмови Габр кілька днів сидів, замкнувшись у своїй квартирі. На роботу вирішив не йти; все життя його, досі зрозуміле, врівноважене, – руйнувалося. Якби він міг безоглядно вірити Міністерству! Або професору Мокру, який тільки пробудив його власні передчуття – тому він так затято сперечався з професором. Але ніхто не міг сказати точно, що з ним відбувається, де істина.

Нарешті, не витримавши, він вирішив прогулятися по Центральному Бульвару. Він так і не випив жодної призначеної таблетки і почувався тепер злочинцем. І навіщо він пішов до дільничного контролера, навіщо зв’язався з Міністерством? Тепер на ньому висять зобов’язання. Через кілька днів йому поставлять пломби на півроку, через півроку він знову буде як усі. Чого ж він хоче? Чого остерігається?