Кришталевий край
- Автор: Бузько Дмитро
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Кришталевий край». Краткое содержание книги:
Кришталевий край… Його вже бачив у своїх мріях учений. Але то були тільки мрії. Застосувати винахід на батьківщині, де саме настала страшна економічна криза, виявилося неможливо. Навколо винаходу зав'язуються різні інтриги, виникає гостра боротьба. Крупні капіталісти оголошують вченого психічно хворим і запроторюють його в будинок для божевільних.
Сумний кінець зовсім близько. А все ж вихід знайшовся. Який? Що зробив учений, щоб урятувати своє життя і свій винахід? Як склалася його доля?
Про все це ви довідаєтесь, прочитавши науково-фантастичний роман «Кришталевий край».
Видана вперше в 1935 році, ця книжка одразу завоювала собі широку популярність. Тепер, після тривалої перерви, роман «Кришталевий край» видається вдруге. Незважаючи на те, що книжка написана понад 20 років тому, її й тепер з інтересом прочитають молоді читачі.
— Аякже, безперечно! — енергійно озвався Фріц. — «Сьогодні ж», хотів він сказати, та вчасно схаменувся, згадавши, що вчорашні відвідини кав'ярні вичерпали його обмежений бюджет. — Тілько-но одержу аванс на патент, — додав він уже з меншим запалом, — зараз же влаштуємо такий бенкет, що небу стане жарко…
— Фріц! Ходімо гуляти. День такий гарний, — ніжно просила Маргарита свого щасливого нареченого.
Погуляти? Можна. Правда, Груберу більше хотілося сісти до свого бюрка і переглянути пройдений шлях боротьби — проконтролювати себе, уточнити свої формули. Та що зробиш, він обіцяв своїй золотоволосій Гретхен сьогоднішній ранок.
— Добре, Гретхен, — сказав він. — Тільки почекай трохи: я одягнуся й поснідаю…
Далекі й через цю далечінь ніби з легких хмаринок зіткані гори креслили на синьому фоні кришталевого неба ніжний візерунок снігових вершин. Золоте сонце вкрило лаком озеро, в яке зазирали будинки міста. Чайки кружляли з вереском коло перехожих, вимагаючи від них поживи. Маргарита посміхалася їм, слухаючи Фріца, що пояснював їй свій винахід.
— Розумієш, Гретхен, — казав він, — скло, як переважна більшість речей, з якими ми стикаємося в природі і в нашому побуті, не проста матерія, а складна. Ти ж знаєш, що таке хімічні елементи?
Маргарита ствердно хитнула головою. Однак цей рух був непевний. Дівчина вже встигла забути те, що вона вивчала в школі. Фріц, як добрий викладач, одразу відчув, що треба нагадати напівзабуте.
— От, наприклад, візьмемо звичайну страву — суп, — пояснював він. — У цьому супі є картопля, морква тощо. Ти знаєш, що поклала туди всі ці продукти, і ти їх бачиш там. Вони так і лишилися окремо, тільки зварилися. А от візьми борщ. Ти налила води, поклала в неї м'ясо, картоплю та іншу городину. І от вона перетворилася на юшку. Ти знаєш чудово, що юшка — це вже не вода, бо це соки з м'яса та городини, але соків цих ти не бачиш. От і переважна більшість речей, що нас оточують, теж такі, як той суп. Є. в них такі частиночки, що їх можна відрізнити, а є такі, що без особливих засобів їх не відрізниш… От ми й кажемо: частини, що їх можна відрізнити, становлять фізичну будову речі, а ці частини й собі складаються з різних елементів, що становлять уже хімічну будову речі. Ну, юшка з супу — це ще не хімічне сполучення елементів. Це тільки розчин соків. А от глянь на цю воду, — Фріц показав Маргариті на озеро. — Вода є сполучення двох хімічних елементів: водню та кисню — дві частки водню й одна — кисню, або, як кажуть, два атоми водню і один атом кисню, а разом — молекула води. Кожен з цих елементів, — водень та кисень, — сам по собі є газ. Кисень, наприклад, є в повітрі. І коли б його не було, ми не могли б дихати. Він потрібен для нашого життя.
Тепер про скло…
Вони йшли поволі берегом озера. Маргарита довірливо сперлася Фріцові на руку, з цікавістю поглядаючи на озеро, на далекі гори, на прохожих і одним вухом слухаючи лекцію свого нареченого. Фріц відчував її неуважність. Однак сьогодні він міг говорити тільки про свій винахід. Скільки ж місяців він мовчки добивався до цієї таємниці будови скла! Тепер прорвало греблю його мовчання. Слова самі лилися. Він не міг їх стримувати.
— Про будову скла ми знаємо дуже мало, — казав він, намагаючись висловлюватися так, щоб його зрозуміла наречена. — 3 дуже давніх часів люди користуються склом, а що воно таке по суті, так-таки й досі не знають. Відомо тільки, що скло — суміш різних хімічних сполук. Найважливіша з них — кремнезем, або, як його звуть у хімії, окис силіцію. Окисами звуть сполуки різних хімічних елементів з киснем. Кремнезему в природі дуже багато: пісок, гравій, пісковик, граніт, порфір та інше — це все буде окис силіцію, тобто силіцій та кисень у чистому вигляді або з іншими елементами. Крім кремнезему, в склі завжди є луги. Різні луги бувають у склі, залежно від того, що це за скло і для чого воно. Найуживаніше скло — віконне — складається з соди, вапна чи крейди і кремнезему. Але ж кожна з цих складових частин сама складається з різних елементів, уже не кажучи про різні домішки, що є завжди в склі. Ці елементи чи їхні різні сполуки, безперечно, переплітаються між собою під час утворення скла, і з готовому склі ми маємо дуже складну хімічну й фізичну будову, що й досі була людям невідома. І от я взявся вивчити цю будову. І я вивчив її. Я її знаю. Досі люди робили скло наосліп, на підставі досвіду. Після мого відкриття є змога поставити виробництво цілком на науковий грунт. І я поставив його. Поки що тільки в моїй лабораторії. Знаючи будову скла і особливо ті процеси, що відбуваються під час утворення скла, я зміг свідомо керувати цими процесами. Я винайшов такі хімічні речовини, що за нашим бажанням змінюють ці процеси. Додаючи тієї чи іншої речовини, я без вогню плавлю скло.