Іспанський варіант
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #4
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Іспанський варіант». Краткое содержание книги:
— А в мене й справді довге й складне ім'я: Мері Глорія Патриція ван Голен Пейдж.
— На одне більше, ніж у мене, але все одно гарно… Я з радістю зустрівся б з вами сьогодні ввечері.
— Я теж із радістю зустрілася б з вами сьогодні ввечері, коли б у мене не було запису на радіо, а ви не від'їжджали до, Відня.
— Еге ж, про Відень я чомусь забув.
— А я ніколи не забуваю про свої концерти й тому мені важко жити. Чого ви їдете до Відня?
— Мені подобається, коли стріляють.
— Хочете попрактикуватися на стрільбі?
— Дозвольте, до речі, відрекомендуватися: Ян Пальма, політичний оглядач нашого могутнього урядового офіціозу. Ось моя кар: тка, подзвоніть, якщо я звідти повернусь. То як?
Бургос. 1938, 6 серпня, 8 год. 10 хв.
Хаген нечутно увійшов до кімнати. Він умів ходити безшумно й пружинисто, хоч важив дев'яносто кілограмів. Пальма відчув, що в кімнаті ще хтось є, бо тонкий, гарячий і колючий промінь сонця зник з його повіки і на це його око лягла дзвінка, зелена темрява — так буває після добрячого удару на рингу.
«У кого ж це було оповідання «Сонячний удар»? — подумав він. — Здається, в якогось росіянина». Він розплющив очі й побачив схилене над ним обличчя Хагена.
— Ну як? — спитав той. — Легше?
— Трохи…
— Лікаря ми, на жаль, запросити не можемо… Поки що…
— Як це розуміти «поки що»? — спитав Пальма. — Ви запросите лікаря, коли треба буде зареєструвати мою смерть?
— Ну, цієї формальності дотримуються тільки в тюрмі, після вироку суду. Ми просто робимо контрольний постріл у ліве вухо.
— Чому саме в ліве?
— Не знаю… Та я й сам цікавився: чому саме в ліве? Який же ви доскіпливий, пане Пальма. Ходімо, я покажу наше господарство. Встати можете?
— Мабуть.
— От і чудово. Дайте руку…
Вони вийшли на невеличку галерею, що простяглася навколо будинку.
— Паркан ми не обвили колючим дротом, але через цю густу металеву сітку пропустили струм. У нас свій генератор. Вбити не вб'є, зате шок буде сильний. Струм умикаємо вдень, коли в нас тільки двоє чергових на території. А вночі спускаємо собак, і в нас чергують чотири чоловіки.
— Ви мені про це розповідаєте, щоб я не думав про втечу?
— Ні, обов'язок господаря — показати вам дім, де ви тепер живете.
— А коли мені цей дім не сподобається, я ж все одно не зможу вийти звідси…
— Приємно працювати з латишами, — сказав Хаген. — Реакція на гумор у вас боксерська.
— І з багатьма латишами ви вже встигли попрацювати?
— Ви запитуєте не просто як журналіст, а скоріш як наполегливий розвідник.
— Хіба ви не знаєте, що я — шеф латиської розвідки? Хаген засміявся:
— Я знайомий з шефом латиської розвідки, любий Пальма, та й не латиська розвідка нас зараз цікавить.
— А яка ж?
— Про це вас запитає Гейдріх у Берліні. Особисто. Я тут веду лише попередній допит. Так би мовити, прелюд у стилі фа мажор.
Пальма поморщився:
— Ніколи не говоріть у стилі фа мажор. Вас цуратимуться, як верхогляда. А де, до речі, ваш похмурий колега?
— Він працюватиме з вами ввечері. Коли я стомлюся.
— Я не можу збагнути: ви мене викрали?
— Викрали.
— І не відпустите?
— Ні в якому разі.
— Але ж буде скандал, у якому ви не зацікавлені.
— Ніякого скандалу не буде. Машина ваша розбилась… От ми вас і поховали — спотвореного.
— Я забув ваше ім'я… Ха… Харен?
— Називайте просто: «мій дорогий друже»…
— Гаразд, мій дорогий друже… Розбилась машина британської підданої Мері Глорії Патриції ван Голен Пейдж. Моя машина абсолютно ціла. А Мері Пейдж жде мене в умовленому місці, і, якщо я туди не приїду, вона буде непокоїтись разом з моїми друзями. — Пальма ліниво глянув на сильне обличчя Хагена і обережно торкнувся пальцями марлевої наклейки на лобі. — Так ми умовилися з друзями…
«Може, я даремно сказав йому про це? — подумав він. — А може, й ні? Він розгубився. Отже, недаремно. Побачимо, як він викручуватиметься далі. Якщо я виграв час, значить, я виграв себе. А він розгубився. Це точно… А я добре про Мері придумав. Жаль, що ми з нею про це не умовилися насправді».
… За півгодини перед цим Штірліц сказав Хагену:
— Друже, візьміть його в роботу. Нехай він усе розповість про університет, і спробуйте з нього витягти все про Відень. Я в спеку не можу працювати. Приїду надвечір і підміню вас, якщо ви стомитесь. А якщо не стомитесь, то працюватимемо разом. Удвох воно завжди зручніше. Тільки щоб усе було коректно. Зрозуміли?
— Добре, штурмбанфюрер.