Про відважного Барвінка та коника Дзвоника
- Автор: Чалый Богдан Иосифович, Глазовий Павло
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Про відважного Барвінка та коника Дзвоника». Краткое содержание книги:
Весела, поетична віршована казка Богдана Чалого та Павла Глазового давно полюбилася юним читачам. Та й не дивно. Адже у казці йдеться про щиру дружбу та відданість, про взаємовиручку, про перемогу відважного Барвінка та його друзів над військом лютого Осота, що сховав у своєму царстві коштовний скарб.
Перейти на страницу:
Блискучою шаблюкою трясе:
— Не втечете! Заплатите за все!
За Півника й за дірку в язиці.
Я викурю вас, хитрі стрибунці!
Земля з-під лап посипалась дощем.
Розбійник яму вирив під кущем,
На дно коробку здавлену поклав,
Піском засипав, ще й утрамбував.
— Тепер і ви узнаєте біду,
А я піду дружину приведу.
Моя Лисичка зробить з вас салат
І нагодує вами лисенят…
Або — ще краще — поїмо живцем
І зап’ємо холодним сирівцем…
Підскочив Лис, зловтішно заскавчав
І до нори, танцюючи, помчав.
* * *
Сидить Барвінок в темряві густій;
— Що ж нам робити, добрий коню мій?
Невже ж і справді виходу нема?
Повітря мало, сирість і пітьма…
Поклав голівку Дзвоник на плече.
Сльоза з очей росинкою тече.
Барвінок каже: — Конику, не плач.
Ти ще по полю мчатимешся вскач!
Він горошинку висунув з дверцят:
— Рости, до сонця пробивайся, брат
Гукни, що ми у ямі сидимо.
Не дихаєм, нічого не їмо.
Із горошинки вирвалось стебло.
І вгору, вгору весело пішло.
І вигукнув Горошок на весь ліс:
— Рятуйте! Друзів убиває Лис!
Почули це мурашки-трударі,
До того місця збіглись на зорі.
Біжать, мов коні. Тягнуть, як воли,
Свій екскаватор з гаю притягли.
Той екскаватор — з гілочок сухих.
Замість ковша — розчеплений «горіх.
За мить із ями вишкребли пісок,
І залунав Барвінків голосок:
— А я хлопець завзятий,
Я Барвінок Хрещатий!
Хоч було мені й тяжко,
Врятували комашки.
Врятували комашки —
Трударі-роботяжки!
Щоб витягти коробку немалу,
Поставили мурашки кран-стрілу.
За двері гаком гострим зачепили
І крутонули корбою щосили.
За мить була коробка нагорі.
Сказав Барвінок: — Ну, богатирі,
Спасибі вам, що ви в пригоді стали,
Спасибі вам, що нас урятували.
Немов гора Барвінку впала з пліч,
І він придумав дуже хитру річ.
— Погляньте, друзі, настає вже ранок
Так приготуймо ж Лисові сніданок.
Мурашки жваві із усіх кінців
Назносили в коробку камінців
І потім повну зсунули назад…
Сказав Барвінок: — Ось тобі й салат!
Утрамбували землю, як було.
І всіх — неначе вітром розмело.
Заліз Барвінок під лопух і жде.
Аж ось і Лис поснідати іде.
За ним веде Лисиця лисенят.
Поглянеш збоку — лисячий парад.
Усі зубасті, всі голодні, злі,
Хвостяри довгі тягнуть по землі.
Ось підійшли.
Коробку витяг Лис,
Поклав на травку — всі аж затряслись.
Важку коробку Лис у лапу взяв
I біля вуха нею помахав:
— Ге! Торохтить, немов сухий горох.
Барвінок вмер, а коник, мабуть, здох!
Роззявив пащу радий душогуб:
— Ось я їх зараз покладу на зуб…
Зубами лясь, каміння в роті — хрясь!
Аж чорна юшка з рота полилась.
Він з переляку ледь не одубів.
Не стало в нього чотирьох зубів.
Ой, скільки в лісі реготу було,
Усе живе від сміху полягло!
Барвінок наш ходив на голові,
А коник аж качався по траві…
Ось Барвінок їде лісом
Та поміж кущами.
«Треба, — думає, — послати
Друзям телеграми».
Перейти на страницу: