Ідуть роботарі
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Год: 1936
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав ЦК ЛКСМУ
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Ідуть роботарі». Краткое содержание книги:
Справді, дивна механічна потвора. Разів у півтора вища від людини, з широким міцним тулубом на відносно коротких товстих квадратових ногах, які згиналися в колінах на округлих шарнірах. Довгі, сухі руки, як у горили, що закінчувались трьома довгими ж пальцями кожна. Блискучі груди, що спускалися вниз, як трикутний щит. На них — нумер роботаря та якийсь наче рубильник. І замість голови на плечах — невеличкий плескатий металічний циліндр. Але як же ця потвора рухається?
Тім уважно шукав дротів, що підводили б до роботаря енергію. Ні, немає… Тільки на його голові з боків Тім побачив наче якусь дивну оздобу — кілька невеличких щоглинок, до яких прикріплена була блискуча срібна спіраль. Вона утворювала над головою роботаря якесь химерне ясне коло. Говерс помітив здивований погляд Тіма.
— Цікаво, правда? Так, роботар носить на собі оцю малесеньку антену і через неї дістає з ефіру енергію, яку надсилає до нього наш передавальник. Просто? Зрозуміло? Ну й досить з вас.
Говерс знов натиснув кнопку. Роботар звів руку, немов вітаючи господаря, потім повернувся і так само повагом, важко ступаючи, пішов назад. Через півхвилини стіни кабінета знов зсунулись, ніби нічого за ними й не було. Тім розтулив був рота, щоб провадити розмову далі. Але Говерс уже цілком опанував себе і, видимо, шкодував, що показав газетяреві роботаря. Не кажучи й слова, він натиснув кнопку дзвінка.
— Проведіть містера, — розпорядився він, коли до кабінета ввійшов секретар, — ми закінчили нашу розмову.
Очі його були вже такі ж холодні, як і спочатку. Проте, він більше не розглядав Тіма, а заглибився в папери, що лежали на столі. Мовчанка панувала в кабінеті. Секретар нерухомо стояв біля столу, нагадуючи Тімові своїм виглядом, що аудієнція у некоронованого короля закінчилася.
Тім зрозумів: більше йому не витягти з Говерса жодного слова. Промисловий король цілком заглибився в свої папери і не помічав більше репортера. Секретар виразно вклонився Тімові. Треба йти.
Рудоволосий репортер сховав блокнот, до якого він не встиг записати жодного рядка, і вийшов, навіть не поглянувши на Говерса.
І тільки на вулиці Тім помітив, що забув надягти свій капелюх і несе його в руках. Вилаявшись про себе, Тім кинувся до таксі.
— На поштамт, швидко!
Саме тут трапилася друга надзвичайна подія цього дня.
Тім Кроунті, найдосвідченіший з репортерів «Ред Стар», який звик помічати все, що робилося навколо нього, не помітив, як за ним слідком з контори Говерса вийшов високий сухий чоловік у картатому піджаці, насунутому капелюсі, з люлькою в міцно зціплених зубах. Чоловік прислухався до адреси, яку сказав Тім шоферові, і, стрибнувши в другий автомобіль, наказав:
— Не відставайте від того таксі. Воно їде до поштамта.
Сказавши це, чоловік з люлькою відкинувся на сидінні. Обидва автомобілі рушили майже в одну секунду.
Але Тім, схвильований побаченим у Говерса, не помітив і цього.
3. БО ТИ ПРОДАВСЯ КАПІТАЛІСТАМ!
Значить, справді небезпека близько? Та ще яка небезпека! Що поробиш із такою залізною потворою, коли вона стоятиме біля верстата! Але — хіба тільки для такого пасивного, мирного, так би мовити, опору можна використати роботарів? А що, як Говерс посуне, наприклад, загін роботарів на відкриту сутичку, бій з робітниками? І проти живих людей вирушить металічний загін бездушних потвор, що не чують нічого, не бачать нічого — і сліпо виконують накази свого господаря. Їх не можна спинити, вони сунуть, роздавлюючи будь-який опір, — залізні потворні машини, яким їх божевільний винахідник, мов глузуючи, надав вигляду людини…
Тім навіть сам злякався картини, що повстала в його уяві. Раптом він почув, що таксі спиняється. Що таке?
Він виглянув у вікно. Таксі стояло на вулиці, не доїжджаючи до великого перехрестя Мідленд-стріт та Коломбського майдану. Велике скупчення автомобілів у цьому місці регулював дужий, рослий полісмен, що стояв на перехресті і міцно тримав у руці товсту гумову палицю, показуючи нею шлях одному потокові автомобілів і одночасно спиняючи владним помахом руки другий потік, що намагався перерізати хід першого. Полісмен стояв нерухомо, як монумент. Обличчя його було суворе, певне своєї влади.
Тім згадав, що таке ж суворе обличчя полісмена запам’яталось і йому під час останньої сутички робітників із поліцією в Нью-Гаррісі.
Тоді полісмени теж стояли посеред вулиці, але їх була ціла шеренга. Вони погрозливо тримали в руках свої важкі гумові палиці, не пропускаючи робітників до воріт заводу Говерса. Тім згадав і те, що сказав йому тоді один з керівників страйку, голова страйкового робітничого комітету, його приятель, сміливий і розумний Боб Леслі.