Маленький лорд Фонтлерой
- Автор: Бернетт Фрэнсис Ходжсон
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: «Свічадо»
- ISBN: 978-966-395-276-5
- Переводчик: Наталка Римська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Маленький лорд Фонтлерой». Краткое содержание книги:
Дитячі повісті Френсіс Годґсон Бернет перекладено багатьма мовами, за їх мотивами створено численні театральні вистави і кінофільми. Отож пропонуємо вам перший український переклад цього відомого твору.
Для найширшого кола читачів.
— Аристократ, нє? — нераз казала Мері. — Правдиво, х'тіла би'м ся подивити на якусь дитину на П'ятій Авеню, яка би так файно виглядала та так гідно і поважно ступала. А ще то чорне убрання, яке ми пошили зі старої сукенки місіс Ерол, та золотаве волоссячко! А як підніме голівку, як стріпне кучерями — ну чистий тобі лорд!
Седрик і не знав, що виглядає як юний лорд. Він навіть не знав, хто такий лорд. Найліпшим другом для нього був бакалійник з крамниці на розі: при відвідинах свого юного друга цей суворий чолов'яга геть забував про свою суворість. Звали бакалійника містер Гобс. Седрик захоплювався ним і дуже його поважав. Хлопчик гадав, що той дуже багатий і могутній чоловік, бо у нього у крамниці було стільки всякого добра: і сливи, і фіґи, і помаранчі, і розмаїте печиво. А ще бакалійник мав коня і віз. Седрик також любив молочника, і пекаря, і жінку, що торгувала яблуками, проте бакалійника любив найбільше за всіх. Хлопчик мав до нього особливу довіру, отож кожного дня бігав навідати. Нераз міг годинами сидіти з бакалійником у крамниці й розмовляти на розмаїті теми. Аж дивно, скільки то всього у них було до обговорення. Наприклад, Четверте Липня[2]. Коли вони починали про це розмову, то вона, здавалося, триватиме вічність. Містер Гобс був доволі поганої думки про британців, і говорив про Революцію, розповідаючи чудові патріотичні історії про підступних ворогів та мужніх героїв-революціонерів, при цьому щедро цитував Декларацію про Незалежність.
Седрика це страшенно захоплювало: очі хлопця сяяли, щоки палали рум'янцем, а волосся було геть скуйовджене. Повернувшись додому, він ледве міг дочекатися, поки скінчиться обід — так йому кортіло розповісти усе матусі. Вочевидь, саме містер Гобс був тією людиною, яка прищепила хлопчикові зацікавлення політикою. Містер Гобс любив читати газети, тим-то Седрик добре знав про все, що діялося у Вашингтоні. Містер Гобс пояснював, дає собі раду президент зі своїми обов'язками чи ні. А якось, коли саме відбувалися вибори і президент стверджував, що все іде чудово, проте містеру Гобсу і Седрику здавалося, що країні загрожує крах.
Містер Гобс узяв його подивитися на факельну ходу. Багато з учасників походу, які несли в руках запалені смолоскипи, потім згадували суворого чолов'ягу, що стояв побіля ліхтарного стовпа і тримав на плечах миловидного хлопчика, а той усе збуджено вигукував і вимахував своєю шапчиною.
Невдовзі після тих виборів — Седрик мав тоді ледве сім чи вісім років — із хлопчиком трапилася незвичайна подія, яка неабияк змінила його життя. Цікаво, що у день, коли це трапилося, він розмовляв собі з містером Гобсом про Англію і про королеву. Містер Гобс доволі суворо оцінював аристократію — найбільше обурення у нього викликали графи й маркізи. Ранок видався доволі гарячий — побавившись з друзями у вояків, Седрик зайшов до крамниці, аби перепочити. Там він застав містера Гобса, який сердито розглядав фотографію у лондонській газеті, де було зображено якусь королівську церемонію.
— Ох, — вимовив він, — оно чим вони ся займають. Та скоро настане той день, коли їм то все ся увірве, як народ впаде в гнів та змете їх одним подувом — всіх отих графів і маркізів! Вже недовго лишилося чекати, бо вони вже давно того заслужили!
Седрик, як завжди, вмостився у високому кріслі, шапчину зсунув на потилицю, а руки запхав у кишені, зацікавлено слухаючи містера Гобса.
— Містере Гобсе, а Ви багатьох маркізів знаєте? — поцікавився Седрик. — Або графів?
— Нє, — гнівно відказав містер Гобс. — На щастя, нє. Най би тілько попробували сюди припхатися — я би їх всіх звідси повиганяв, всіх! Не потерплю, аби ту' в моїй крамниці сиділи ті тирани!
І він гордо обвів поглядом свої володіння, рішуче наморщивши чоло.
— Може, вони не були би графами, якби знали щось ліпшого у своєму житті, — мовив Седрик, відчуваючи якусь симпатію до «нещасних графів».
— Ая'! — вигукнув містер Гобс. — Та вони хіба тим і пишаються! Без почестей, без слави вони ніц не варті. А добру людину серед них знайти — то вже хіба велике диво.
У розпал їхньої бесіди на порозі крамниці з'явилася Мері.
Седрик спершу було подумав, що вона прийшла купити цукор. Проте не це було метою її приходу. Жінка була бліда на виду — вочевидь, від хвилювання.
— Ходім додому, любий, — вимовила вона. — На тебе чекає мама.
2
4 липня 1776 р. було прийнято Декларацію про Незалежність. Зараз це одне з найбільших національних свят США.