Чеслав. В темряві сонця
- Автор: Тарасов Валентин
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-4615-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Чеслав. В темряві сонця». Краткое содержание книги:
Коли мати Голуби вмерла, Велимир пожалів дівчинку і взяв до себе в дім.
Тепер вона із сухореброї, нікудишньої сироти, якою була в дитинстві, перетворилася на розквітлу ніжним першим цвітом дівчину. Спокійна та слухняна Голуба дивилася на довколишній світ уважними, незвичними для цих місць карими очима — материнський спадок. Сплетена з червоно-білих ниток смужка, що перехоплювала чисте, ледь засмагле чоло й занадто темне як для місцевих жінок волосся, теж були нагадуванням про матір, що потрапила сюди з далеких місць. Тиха й вправна, дівчина спритно поралася в домі Велимира, допомагаючи господарювати.
Переступивши поріг, Чеслав підійшов до столу, сів на широку лаву і скинув оком на рідні стіни. Яким би лісовим волоцюгою він не був, а повернення додому завжди наповнювало його якоюсь теплотою й добрим спокоєм. Ці темні, просяклі за багато десятиліть димом вогнища колоди-стіни були для нього пуповиною, що зв’язувала з пращурами, які дали життя нині живому родові.
Ще в дитинстві йому здавалося: якщо гарненько прислухатися, то можна почути голоси всіх, хто колись жив у цьому домі — прадідів, прабабок і… матері, яких він ніколи не знав. Особливо ці голоси лякали й водночас вабили маленького Чеслава вночі, коли все й усі навколо поринали в сон і нічну тишу. Тоді найменший звук, скрип, шерех здавалися йому таємним словом, значення якого він часом намагався розгадати ще довго, аж поки не засинав знесилений.
З відчуттям невід’ємної часточки цього рідного йому світу Чеслав відзначив, що за його нехай і коротку відсутність у будинку нічого не змінилося. Навіть вірний служка духа й господаря їхнього житла Домовика, павук, що нерухомо завис на своїй павутині на одній із бантин, і той був йому звичним і майже рідним домочадцем. І поготів, їхньому дому він служив справно, старанно винищуючи настирливих мух, комарів і всіляку мошкару.
Вправно пораючись біля вогнища, Голуба поставила перед Чеславом миску з кашею й поклала скибку житнього хліба. Юнак жадібно накинувся на їжу.
— А де батько?
— Вони з Ратибором частокіл оглядають. Незабаром уже прийдуть. — Голуба поставила перед ним глечик із квасом і тихо додала: — Велимир сердився дуже, що ти виїхав, нічого не сказавши.
Зненацька павук, який доти, здавалося, байдуже дивився на все, що відбувалося в домі, своїми крихітними очками-намистинками, сіпнувся і, швидко перебираючи лапками, побіг павутиною, доки не зник у темному куті-притулку. Знадвору почулися гамір і чоловічі голоси. Повернулися Велимир із Ратибором.
— Треба якомога швидше замінити прогнилі колоди. Того й диви обваляться, — із цими словами Велимир увійшов у дім.
Це був ще міцний, майже без сивини в бороді чоловік. Високий, ставний, загартований суворим життям, він нагадував могутнє дерево, що міцно трималося корінням за землю. У його словах і вчинках була життєва мудрість, а в руках — сила. За це його поважали, а часом і побоювалися. На ньому лежала відповідальність за весь Рід і городище. І він із гідністю й честю ніс цю ношу. Коли дивився на одноплемінників своїми сірими суворими й уважними очима, то навіть найнепокірливіші з них змушені були визнавати його силу.
За спиною Велимира стояв Ратибор — старший брат Чеслава. Він був дуже схожий на батька. І багато хто говорив, що Велимир у молодості був саме таким. Ще більше схожі вони були характерами. І якщо Чеслав бував гарячий, а часом і впертий, то Ратибор відзначався такою самою розважливістю, що й батько. Він був старший за Чеслава на кілька років і вважався вже цілком рівноправним членом племені. У них із Чеславом були різні матері.
Помітивши Чеслава, Велимир зупинився на порозі, важко зітхнув, але спокійно й наче між іншим зауважив:
— Ось і наш Чеслав додому приблудився, — потім, кашлянувши, неквапно підійшов до столу й сів, як і годиться господареві, на покуті.
Ратибор увійшов за батьком і сів напроти брата.