Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
І я придумав.
Засклив балкон.
Прийшли з райвиконкому:
— Розберіть негайно! Заборонено. Протипожежними нормами, санітарними нормами, архітектурними нормами… Потім, своїм видом ви псуєте загальний фон…
— По-перше, я підпалювати свою квартиру не збираюся. По-друге, за якими нормами отой заводський димар кадить мені прямо у вікно? По-третє, чому архітектор сам не придумав, де я маю сушити штани? А, по-четверте, моя сусідка своїм видом ще більше псує загальний фон. Он порозвішувала. Різних фасонів і різних епох.
— Сусідка, — каже, — з боку подвір’я. На вулицю не видно.
— То з космосу видно… Он «Челенджер» літає… інопланетяни можуть побачити… Що про наш будинок подумають?
Оштрафували.
Розібрав.
Але життя є життя і штани є штани. Знову повісив їх на балкон, і знову прибіг двірник:
— Зніми негайно! Начальник ЖЕКу розпорядився. Делегація їде.
— Невже, — кажу, — їде Катерина Друга, що начальник ЖЕКу бігає, як Потьомкін?
— Ні, з Зімбабве…
…І чого вони так в’їлися на мої штани?..
Якби я був коровою…
Якби я був коровою, то в першу чергу вчинив би злочин. Кримінальний. Забодав би кандидата наук Тарабанюка. Відбодав би йому голову. А рогом на спині виписав би всю його дисертацію.
Скажете, він не винен. Скажете, їх у тому інституті — як мух. Одне на одному. Одне пише, друге дописує. Себе. Їм також треба вирішувати продовольчу програму. Щось їсти. У них також плани. Заготовити собі. Заготовити кумі. Проекспериментувати.
То виділіть йому козу, нехай експериментує. А йому виділили три тисячі корів. І він за рік перетворив їх на команду фігуристок. Ні живота, ні вимені. Тільки шерсть. Як на мамонтові. І погляд — як у закоханих. Поцілунку просить. Із сіном. А їй замість сіна плакат перед мордою почепили. Що одна ялова корова обходиться державі у чотириста п’ятдесят карбованців. А в скільки обходиться державі одна ялова голова?
Ось у сусідів наших також експериментували. Проектанти. Десять чоловік ціле літо проект одного корівника до місцевості прив’язували. То у ставку, то по черешнях, то у ліску.
А прийшли будівельники будувати — у проекті дверей нема. Самі вікна. Викликали їхнього головного.
— Це Філя, проклятий, винен! — каже головний. — Це він за двері відповідав. А він же корови справжньої не бачив. Він думав, це така, як божа корівка. З крильцями…
— Як це не бачив? — обурився голова. — Ціле літо просидів на пасовиську під коровою. Прямо із дійки смоктав. Півстада виссав. Як відьма. Надої на двадцять п’ять процентів упали… Не бачив…
— Все одно не бачив, — каже головний. — Дійку бачив, а корови не бачив… У нього погляд спрямований у самого себе. Як у йога.
Експериментатори.
Прив’язне. Безприв’язне. Замість підстилки — сітка. Замість конюшини — гілляки. Ніби корова — попугайчик.
Буде вона про молоко думати? Вона думає, як ратицю не зламати. Як стойку біля дерева зробити. На задніх ногах. Її ж ніхто не дресирує, як у цирку слона. А все життя — як на манежі. Тільки там нікого не доять. А її — тричі на день. І то машиною. Там недосмоктало, а там — пересмоктало. Бо оператор — не машина. В оператора є серце. А в операторші — очі голубі. А у корови після кількох таких доїнь уже нічого нема.
Була ферма — став госпіталь. Коров’ячий. У тої ратиці нема. У тієї вим’я як зів’яла груша. А та взагалі не хоче ні телитися, ні доїтися. Цілими днями простоює перед склом пожежного крана, як перед дзеркалом. Роги свої розглядає. А там хтось теж простоює. Молока чекає…
Ех, якби я був коровою…
Рятуймо жінку
Пишемо: «Оберігаймо красуню природу!»
Закликаємо: «Рятуймо бенгальського тигра!»
Страуса нанду і якогось черв’ячка заносимо у Червону книгу. А жінку губимо. Щодня. Щогодини. Щохвилини.
Он чалапкає. Впресована у куленепробивні штани. Затягнута ремінцями. Обвішана торбами. Як гренадер на маневрах. Почепи ще бінокля і маузера — і чистісінький Попандопуло.
Легко їй?
Ступає, як по мінному полю.
Ноги на шпичках. Трусяться. Лице вистраждане. Як у каторжанки. Там тисне. Тут муляє. Фарба виїдає очі. А ти до неї в цей час із компліментом:
— Ви як лань. Трепетна. Загнана мисливцями…
І вона тобі крізь прокурені зуби:
— Іди ти!..
І називає конкретну адресу.
А ради кого вони все це на собі носять?
Ради нас.
Моя — ради тебе. Твоя — ради мене. Його — ради нас усіх.
Колись ми казали: «Чоловік керує, а жінка працює. Тому жінки такі здорові, а чоловіків так часто косять інфаркти».