Лук Нічної Громовиці
- Автор: Росіцький Роман
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-106-5
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Лук Нічної Громовиці». Краткое содержание книги:
— Фронт проходить ось тут. — Громовиця підняла руки догори. — Ми триматимемо оборону і намагатимемося нікого не пропустити. Бій може бути дуже важким.
— Цікаво, а чи серед наших учителів є Космотуменові агенти? — раптом запитала дівчинка, про щось замислившись.
— Трапляються, хоч і прикро це визнавати, — мовила Нічна Громовиця. — Будь уважною та обережною.
— А як я знатиму, що у людині сидить Космотуменів агент?
— Ну, це просто. Такі люди похмурі, дратівливі, чимось вічно невдоволені. А окрім того, вихор, який пульсує у твоєму тілі, підсилить твій зір, і ти зможеш побачити ворогів, — пояснила Громовиця.
— Зараз на них можна подивитися?
— Можна. Лети за мною. Тільки треба злетіти вище…
Інга без жодного страху шугонула вгору слідом за Нічною Громовицею. Політ був таким швидким, що вітер аж свистів у вухах. Та ось зоряний розсип над головою став густішим. Придивившись краще, Інга з подивом помітила, що світлі цяточки — то зовсім не зірки, а маленькі фігурки солдатів. Фігурки росли і росли, доки не набули нормальних розмірів. І тільки тут, біля самісінької лінії фронту дівчинка побачила примар Космотумена. Вони були майже не помітними на тлі темного нічного неба, і лише зміна яскравості зірок виказувала їхню присутність. Озонове військо перебувало у постійному русі. Інга бачила, як сяючі обладунки та щити озонових солдатів, що билися на передовій, тьмяніли від ударів чорних ворожих мечів і по якомусь часі згасали, розчиняючись у сірій безодні. Знезброєні солдати поступалися місцем свіжим силам, а самі поверталися в тил, щоб відпочити і переозброїтися.
— Де вони беруть мечі й обладунки? — спитала Інга у Громовиці.
— У Грозовикових помічників — Громів. Громи кують зброю і вдень, і вночі.
Тим часом знизу підійшло чергове поповнення. Кілька свіжих полків озонових солдатів, які встигли переозброїтися і відпочити, з'явилися на лінії фронту.
— Пробач, Інго, — раптом стривожилася Громовиця, — мушу поквапитись. Над Британією стався прорив фронту. Треба допомогти Громам, бо вони без енергії моїх коней не зможуть кувати.
— Звідки ти дізналася про той прорив?
— Світ наповнений звуками, треба тільки навчитися слухати, — усміхнулася Громовиця. — Бувай! Ми ще з тобою зустрінемось!..
Інга зітхнула, ще раз поглянула на фронт і почала спускатися вниз. На містечко, у якому вона жила, виливала залишки дощу велика сіра хмара. Грім гуркотів десь дуже далеко і тому приглушено.
Інжині бабуся і дідусь міцно спали і не могли бачити, як їхня мокра, але безмежно щаслива онука тихесенько прослизнула до хати крізь прочинене вікно.
Витерши голову сухим рушником, Інга ледь чутно, щоб нікого не розбудити, залізла під ковдру і за хвилину заснула. Дівчинка й гадки не мала, що випадковим свідком її польоту стала сусідка, вчителька географії Марія Іванівна. І оскільки раніше Марія Іванівна була переконаною атеїсткою, а на даний час — не менш переконаною віруючою, то сам факт польоту викликав у неї цілий шквал емоцій, жахливий головний біль і просто-таки кошмарне безсоння, на марну боротьбу з якими була витрачена ціла жменя страшенно несмачних пігулок. Неефективність перевірених медикаментів навернула Марію Іванівну на похмурі роздуми про причетність до Інжиного польоту нечистої сили. Вона повірила в це щиро й одразу, і, захоплена новою думкою, забула про головний біль та безсоння.
Космотуменовому агентові кращих умов для вселення у тіло вчительки годі було сподіватися, тому він жодної миті не вагався.
Розділ 3
Полювання на примар
Змучена безсонням і присутністю невидимого «квартиранта», Марія Іванівна прийшла до школи злюща-презлюща. Інга ж після нічного польоту виспалася просто чудово, краще навіть, ніж після гарної вечірньої прогулянки. Її душу переповнювала радість, а лук і стріли мирно лежали на самому дні портфеля.
Третього уроку Марія Іванівна ледве дочекалася. Вона й раніше не надто прихильно ставилась до Інги, але сьогодні її антипатія сягнула кульмінації. Чесно кажучи, урок у 7-Б цього разу більше скидався на облаву. На першій його половині писали самостійну, що негайно ж була перевірена й оцінена. Інга несподівано для себе і всього класу отримала шістку, а коли спробувала дошукатися справедливості, то ще й акуратна п’ятірка «засвітилась» у журналі.
— Ось тепер ти вже маєш «одинадцять», — єхидно посміхнулася Марія Іванівна. — Ну, як? Оцінкою задоволена?
— Ні. Ви її істотно занизили, — спокійно сказала Інга, чий настрій не могла зіпсувати навіть ця відверта й нахабна несправедливість. — Я назвала крайні точки всіх материків, хоча ви цього нам не давали.