Наодинці з акулами
- Автор: Олдридж Джеймс
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Гнатовський
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Наодинці з акулами». Краткое содержание книги:
Льотчик Бен, щоб заробити собі на прожиття, вирушає знімати на дні моря фільм для американської кінокомпанії. У небезпечному поєдинку з акулами він втратив руку і тільки завдяки своєму сипові Деві якось врятувався.
Перед льотчиком постає пекуче питання; як жити? Де знайти роботу інвалідові?
Зробивши протез, Бен приховує своє каліцтво, знову летить у далеку бухту і з кіноапаратом спускається під воду… Тепер він знімає морських гігантів, сидячи в спеціальній клітці. Але нові, смертельно небезпечні пригоди чекають льотчика. Які саме? Як вони закінчилися? Про це читач дізнається з другого оповідання, вміщеного в книжці, — «Наодинці з акулами».
Пройняті почуттям палкої симпатії до простих, чесних і мужніх людей, написані чудовою мовою, з гострим сюжетом, оповідання викликають глибокий інтерес у читача.
— Доведеться тобі випити пива. Відкрий пляшку і покуштуй, тільки не пий дуже багато.
Йому неприємно було, що десятирічна дитина питиме пиво, але що ж поробиш. Деві відкупорив пляшку, хильнув прохолодної гіркуватої рідини, але проковтнув її з зусиллям. Похитавши головою, він повернув пляшку батькові.
— Не хочу пива.
— Відкрий банку персиків.
Банка персиків не може вгамувати спрагу в таку суху південну спеку, але вибору в них не було. Попоївши, Бен ліг, дбайливо прикривши апаратуру вологим рушником. Він глянув мигцем на Деві і, переконавшись, що хлопчик не хворий і сидить у затінку, швидко заснув.
— А хто-небудь знає, що ми тут? — спитав Деві спітнілого від сну батька, коли той знову збирався спуститися під воду.
— Чому ти запитуєш?
— Не знаю. Просто так.
— Ніхто не знає, що ми тут, — сказав Бен. — Ми дістали в єгиптян дозвіл летіти в Хургалу. Вони не знають, що ми залетіли так далеко. І не повинні знати. Це ти запам'ятай.
— А нас можуть знайти?
Бен подумав, що хлопчик боїться, чи не звинуватять їх у чомусь недозволеному. Діти завжди бояться, що їх спіймають на гарячому.
— Ні, прикордонники нас не знайдуть. З літака вони навряд чи помітять нашу машину. А суходолом ніхто сюди не добереться, навіть на віллісі. — Він показав на море. — І звідти ніхто не прийде: там рифи…
— Невже ніхто-ніхто про нас не знає? — тривожно запитав хлопчик.
— Я ж кажу, що ні! — роздратовано відповів батько. Але раптом зрозумів, хоч і пізно, що Деві непокоїть не страх бути пійманим, він просто боїться лишитися сам. — Ти не бійся, — промовив Бен грубувато, — нічого з тобою не станеться!
— Зривається вітер, — сказав Деві, як завжди тихо і надто серйозно.
— Знаю. Я пробуду під водою лише півгодини. Потім піднімусь, заряджу нову плівку і опущуся ще хвилин на десять. Займись тут чим-небудь. Шкода, що ти не захопив з собою вудочки.
«Треба було йому про це нагадати», — подумав Бен, занурюючись у воду разом із принадою з конини. Принаду він поклав на добре освітлену коралову гілку, а камеру встановив на виступі. Потім він міцно прив'язав м'ясо телефонним дротом до корала, щоб акулам важче було його відірвати.
Закінчивши цю справу, Бен відступив у невелику нішу на якихось десять футів від принади, щоб захистити себе ззаду. Він знав, що акул не доведеться довго чекати.
У сріблястому просторі, там, де корали переходили в пісок, їх було вже п'ять. Він мав рацію. Акули прийшли зразу ж, почувши запах крові. Бен завмер, а коли видихав повітря, то притискував клапан до корала за спиною, щоб пухирці повітря, лопаючись, не сполохали акул.
— Підходьте! Ближче! — заохочував він риб.
Але їх і не треба було запрошувати.
Вони кинулись прямо на шматок конини. Попереду йшла знайома плямиста акула-кішка, а за нею дві чи три акули тієї ж породи, але менші. Вони не пливли і навіть не ворушили плавниками; вони летіли вперед з великою швидкістю, наче сірі ракети. Підійшовши до м'яса, акули трохи звернули вбік, на ходу відриваючи шматки.
Він зняв на плівку все: наближення акул до цілі, якусь дерев'яну манеру роззявляти пащу, наче в них боліли зуби, пожадливий пакосний укус — найогидливіше видовисько, яке йому доводилось бачити в житті.
— Ах ви гади! — сказав він, не розкриваючи губів.
Як і кожен підводник, він їх ненавидів і дуже боявся, але не міг не захоплюватись ними.
Вони з'явилися знов, хоч ролик його плівки був уже майже цілком використаний. Отже, йому доведеться піднятись на сушу, перезарядити камеру і швидше повернутися назад. Бен глянув на камеру і пересвідчився, що плівка кінчилась. Підвівши очі, він побачив, що вороже настроєна акула-кішка пливе просто на нього.
— Геть! Геть! Геть! — загорлав Бен у трубку.
Кішка на ходу повернулася на бік, і Бен зрозумів, що вона зараз кинеться на нього. Тільки в цю мить він помітив, що руки і груди в нього вимазані кров'ю від кінського м'яса. Бен прокляв свою необережність. Але докоряти собі було безглуздо і пізно, і він почав відбиватися від акули кіноапаратом.
Кішка випередила його, і камера тільки злегка ковзнула по ній. Бокові різці з розмаху схопили праву руку Бена, ледве не зачепили грудей і пройшли крізь його руку, наче бритва. Від страху і болю Бен почав розмахувати руками; кров його зразу ж скаламутила воду, але він уже нічого не бачив і тільки відчував, що акула зараз нападе знов. Одбиваючись ногами, Бен посувався назад і раптом відчув, що його різонуло по ногах. Судорожно кидаючись, він заплутався в гіллястих заростях; Бен тримав трубку в правій руці, боячись випустити її. І тої миті, коли він побачив, що на нього напала ще одна акула, трохи менша, він ударив її ногами і сам одкинувся назад.