Вулик

На завершення варто звернути увагу на те, що Села не перший і не останній, хто використовує метафору «вулика» як символу суспільства. У деяких письменників, зокрема, у Л. Толстого у «Війні і мирі» виникає ідилічна картина «ройового життя» як одного з проявів єднання, про яке так мріяв російський класик. Безумовно, не можна забути про «Життя бджіл» Метерлінка (1901), містичний трактат, який підкреслює «цінність посередника, ще більше приниженого, ніж людина». Але найближчим в асоціативному ряді опиняється знаменитий фільм іспанського режисера В. Epice «Дух вулика» (1973 р.). Безумовно, книга Сели і кінокартина Epice — два різні твори: у Сели — міський роман з безліччю персонажів, у Epice — камерний світ родини внутрішнього вигнанця; у Сели — розповідь про втрачені особистості, у Epice — історія самопізнання маленької шестирічної дівчинки Ани, яка побачила в місцевому клубі знаменитий фільм про Франкенштайна і зустрічає його у своїх снах-мріях після втечі з рідної домівки. Проте через приналежність до одного культурного контексту — до світу Іспанії франкістської епохи — обидва витвори мистецтва виявляють чимало схожих рис. Вони майже збігаються у часовому плані (у Сели дія відбувається в Мадриді 1942 р., у Epice — в одному Ламанчському селищі 1940 р.) і через це позначені трагічним духом відчуження, болю, втрати, які є наслідками щойно завершеної громадянської війни. Можна віднайти спільні коди поведінки у Мартіна Марко і Фернандо, батька Ани з «Духу вулика». Обидва вони — внутрішні вигнанці, загнані в кут суспільним насильством. Але найбільша подібність полягає у потрактуванні метафори вулика. Навіть є певний символізм, що один «Вулик» створюється на початку франкістської доби, а другий — перед самим її завершенням, перед Перехідної епохою. Фернандо читає трактат Метерлінка і сам розводить бджіл. Для нього (і для Epice), так само як і для Сели, вулик — образ велетенського механічного соціального організму, який дегуманізує людину, спричиняє її відчуження від себе і близьких, це образ несправедливого світового порядку, абсурду ритуалів, позбавлених сакральних смислів. Тоді залишаються лише танці бджіл, які виконують свої надскладні рухи, підкоряючись лише інстинктам. Це завжди будуть танці смерті. Якщо дивитися на «Вулик» Сели, а також на інші вулики під цим кутом зору, то доводиться визнати, що наші теперішні суспільства становлять приклади, далекі від утопічних «ройових єднань» Толстого, а радше скроєні за лекалом домовини або організовані як безглуздий балаган, які у Сели є синонімами вулика. Отже, роман видатного іспанського письменника — надзвичайно майстерно написана книжка, в якій розкривається не тільки конкретна драма Іспанії повоєнного періоду, а й болісний досвід повсякденного життя будь-якої людини взагалі.