Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація
- Автор: Зінченко Ірина Олександрівна, Тютюгін Володимир Ілліч
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: ФІНН
- ISBN: 978-966-8030-47-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація». Краткое содержание книги:
В окремих розділах монографії розглядаються питання про визначення обставин, що виключають одиничний злочин у структурі множинності злочинів, а також з'ясовується місце одиничного злочину в системі інституту множинності злочинів.
Робота розрахована на суддів, працівників прокуратури, юстиції, органів внутрішніх справ, науковців, викладачів, аспірантів та студентів юридичних навчальних закладів. Корисною вона буде і для всіх тих, хто цікавиться питаннями кримінального права та практикою його застосування.
Матеріалістична діалектика визначає одиничне як об’єктивну якісно визначену реальність, як форму буття матерії у просторі, як найважливіший момент дійсності. Для розуміння дійсності важливим є таке одиничне, яке виражає свій власний загальний тип. Іншими словами, одиничне виступає як кількісно визначений момент саморозвитку якісно визначеної дійсності.
Як зазначалося, одиничне характеризує окремі предмети, явища процеси, які відрізняються за своїми якостями від інших, в тому числі і подібних до них предметів чи явищ. Загальне — це об’єктивно існуюча подібність окремих предметів, їх однорідність (однотипність), належність до одного й того ж роду явищ. В об’єктивній дійсності постійно відбувається перехід, перетворення одиничного у загальне і особливе, та навпаки. Дія загальної закономірності виявляється в одиничному і через одиничне, а всіляка нова загальна форма завжди спочатку виступає в дійсності у вигляді одиничного винятку із загального правила (чи то є народження нового біологічного виду, чи нової форми суспільних відносин тощо).
Одиничне, таким чином, реалізує багатоманітність у єдності і є необхідною формою розвитку дійсності. З іншого боку, тільки через врахування одиничного здійснюється подальше поглиблення (конкретизація) загального. Загальне розкривається в понятті тільки через відображення одиничного.
Пізнання тих чи інших предметів чи явищ з точки зору співвідношення «одиничне-загальне» передбачає можливість їх порівняння, виявлення схожості та відмінностей, однорідності та різнорідності, усвідомлення окремого одиничного характеру конкретних предметів чи явищ, їх класифікацію[13].
Якщо перенести розглядувані філософські категорії на кримінально-правове вчення про множинність злочинів, то очевидно, що вони повністю спрацьовують. Під цим кутом зору множинність злочинів — це є загальне, а окремий злочин у її складі — одиничне. Одиничні злочини — це форма існування множинності (загального) у дійсності. Кожний одиничний злочин є відокремленим від іншого, і має власні специфічні особливості. Поєднання декількох одиничних злочинів створює нову загальну категорію — множинність злочинів, зміст якої розкривається тільки через пізнання одиничного злочину, його ознак і властивостей.
1.1.2. Об'єктивні теорії єдності злочину
Яскравим представником указаних теорій був видатний німецький вчений Павел Ансельм Фейербах[14]. Заради справедливості зазначимо, що в безпосередньому розумінні слова поняття одиничного злочину. А. Фейербах не розглядав. Він аналізував лише продовжуваний злочин, причому визнавав його з одного боку сукупністю злочинів, а з іншого — покарання за нього пропонував призначати так, як за одиничний злочин, говорячи, що «тут багаторазові злочинні діяння мають розглядатися як один єдиний злочин». Така непослідовність пояснюється специфічними поглядами А. Фейербаха на природу продовжуваного злочину. Головною особливістю такого діяння вчений вважав єдність предмета злочину, саме це, на його думку, мало бути єдиною підставою об’єднання множинності окремих діянь в єдиний продовжуваний злочин.
Отже, запропонована А. Фейербахом конструкція продовжуваного злочину будувалася лише на об’єктивних підставах єдності, без будь-якого врахування суб’єктивних підстав — єдиного умислу, єдиних мети та мотиву. За теорією цього вченого, якщо суб’єкт, одного разу вчинивши посягання на певний предмет, через деякий час знову намагався вчинити злочин проти того самого предмета, то все вчинене повинно було розглядатися як єдиний продовжуваний злочин, навіть і тоді, якщо друге посягання було актом реалізації самостійного, так би мовити, нового умислу[15]. Така позиція невиправдано розширювала межі продовжуваного злочину і практично зводила нанівець поняття повторності. Цікаво те, що така точка зору А. Фейербаха підтримувалась і на законодавчому рівні: вона була закріплена в Баварському кримінальному уложенні 1813 р., укладачем якого, до речі, був сам А. Фейербах.
13
Див.: Введение в философию / Фролов И.Т., Арат-оглы Э.А.. Арефьева Г.С. и др. — Ч. 2. — М.: Политиздат, 1989. — С. 109-110.
14
Послідовними прихильниками об’єктивних теорій єдності злочину також були Грольман, Бауер, Вехтер та інші німецькі криміналісти.
15
Див Фейербах А. Уголовное право. — СПб, 1810. — С. 50-51; Пионтковский А.А. Уголовно-правовые воззрения Канта, А. Фейербаха и Фихте. — М.. Юриздат, 1940. — С. 109-110.