Випробування невинуватістю

– Я перейду до суті, – продовжував Калґарі. – Коли ви почуєте те, про що я повинен розповісти, то зрозумієте моє… моє небажання. Ба більше, мій розпач. Спочатку я мушу повідомити дещо про себе. Я геофізик і нещодавно брав участь в експедиції на Антарктиду. Я повернувся до Англії лише кілька місяців тому.

– Експедиція Гайса Бентлі? – запитала Ґвенда.

Він обернувся до неї, знову почуваючи вдячність.

– Так. Це експедиція Гайса Бентлі. Я розповідаю вам це, щоб, виклавши окремі факти своєї біографії в минулому, пояснити, чому близько двох років я не відстежував поточні події.

Вона поквапилася допомогти йому:

– Ви маєте на увазі судовий процес по вбивству?

– Так, міс Вон, саме це я й маю на увазі.

Він повернувся до Арґайла.

– Перепрошую, коли я зараз завдаю вам болю, але треба звірити з вами певні дати та години. Дев’ятого листопада, позаторік, приблизно о шостій вечора, ваш син, Джек Арґайл (Джеко для вас), прийшов сюди поговорити зі своєю матір’ю, місіс Арґайл.

– Із моєю дружиною, так.

– Він сказав їй, що в нього проблеми, й узявся вимагати гроші. Таке вже траплялося…

– Багато разів, – зітхнув Лео.

– Місіс Арґайл відмовилася. Він заходився ображати її, погрожувати. Нарешті вибіг звідти, вигукуючи, що повернеться та що «їй все-таки доведеться дати йому грошенят». Він запитав: «Хочете, щоб я потрапив до в’язниці, так?», а вона відповіла: «Я вже майже вірю, що це для тебе найкраще».

Лео Арґайл неспокійно заворушився.

– Ми з дружиною обговорювали це. Ми були… дуже не задоволені хлопцем. Знову й знову нам доводилося рятувати його, допомагати починати все спочатку. Нам здалося, що шок тюремного ув’язнення… навчить його… – Його голос затих. – Але, будь ласка, продовжуйте.

Калґарі продовжив:

– Пізніше того вечора вашу дружину вбили. Нападник убив її ударом кочерги. На кочерзі були відбитки пальців вашого сина, а з шухляди письмового столу зникла велика сума грошей, яку ваша дружина поклала туди раніше. Поліція перехопила вашого сина в Драймуті. Гроші знайшли в нього, більшість у п’ятифунтових банкнотах. На одній із них було зазначено ім’я та адресу. І банк розпізнав її як одну з виплачених місіс Арґайл того ранку. Хлопця звинуватили, відбувся судовий розгляд. – Калґарі на мить замовк. – Вирок – умисне вбивство.

Нарешті воно вилетіло – фатальне слово. Убивство… Не гучне, а придушене; слово, поглинуте шторами, книгами, м’яким килимом… Слово приглушити можна було, та не вчинок…

– Містер Маршалл, адвокат захисту, натякнув мені, що ваш син під час арешту наполягав на своїй невинуватості, надто весело, якщо не зарозуміло. Він стверджував, що в нього неспростовне алібі на встановлений поліцією час убивства – між сьомою та сьомою тридцять вечора. Джек Арґайл стверджував, що на той час він діставався автостопом до Драймута, що його підібрала машина на головній дорозі з Редміна до Драймута, приблизно за милю звідти, саме перед сьомою вечора. Він не зауважив марки автомобіля (на той час уже стемніло), але то був чорний або темно-синій лімузин із водієм – чоловіком середнього віку. Для пошуку сліду автомобіля чи водія було зроблено все можливе, проте його свідчення так і не підтвердилися. Та й самі адвокати були переконані в тому, що всю історію поквапливо, але не надто розумно хлопець вигадав…