Электронная книга - «Двійник». Краткое содержание книги:
Мора Айлс бачила чимало страшних речей. Коли працюєш судмедекспертом, уже не боїшся смерті. На секційний стіл потрапило тіло жінки, як дві краплини води схожої на Мору. Судмедексперта охопив справжній жах. Хто ця незнайомка? Загадкова сестра-близнючка? Чи це просто збіг? Але якщо так, то на кого насправді полював убивця: на цю дівчину чи на Мору? Можливо, це попередження? Час знайти відповіді на всі запитання, випередивши вбивцю та вийшовши на слід того, хто роками уникав правосуддя…
Хлопець підняв камінь і опустив його на її пальці.
Дівчина верескнула, пальці розтиснулися. Вона ковзнула в яму ногами вперед, упала на мертве листя.
— Еліс. Еліс.
Ошелешена падінням, вона підняла очі до неба й побачила обриси його голови: він схилився над ямою та дивився на неї.
— Чому ти це робиш? — схлипнула дівчина. — Чому?
— Нічого особистого. Хочу подивитися, скільки часу на це піде. Кішці знадобилося сім місяців. Як думаєш, скільки тобі потрібно?
— Ти не можеш так зробити!
— Па-па, Еліс.
— Елайджо! Елайджо!
Дерев’яні дошки ковзнули до отвору, затуляючи їй світло. Зник останній проблиск неба. «Це все не насправді, — подумала вона. — Це жарт. Він просто хоче мене налякати. Залишить тут на кілька хвилин, а тоді повернеться й витягне мене. Авжеж повернеться».
Тоді Еліс почула, як щось упало на дошки. Каміння. Він складає зверху каміння.
Дівчина підвелася, спробувала вибратися з ями. Знайшла суху лозу, яка одразу ж розвалилась у неї в руках. Угризалася пальцями в землю, але не могла знайти опору, не могла навіть на кілька дюймів підтягнутися й не з’їхати назад. Темряву пронизав її вереск.
— Елайджо! — кричала вона.
Їй відповідало лише каміння, яке з гуркотом падало на дерево.
1
Pesez le matin que vous n’irez peut-être pas jusqu’au soir, Et au soir que vous n’irez peut-être pas jusqu’au matin.
Щоранку усвідомлюйте, що можете не дожити до вечора, А щовечора — що можете не дожити до ранку.
Гравіювання на дощечці в паризьких катакомбах
Ряд черепів пильно дивився зі стіни химерно викладених стегнових та гомілкових кісток. Хоча стояв червень і доктор Мора Айлс знала, що на паризьких вулицях у шістдесяти футах над нею сяяло сонце, у тьмяному проході, майже до самої стелі викладеному людськими рештками, було прохолодно. Вона була знайома зі смертю, близько знайома, й незчисленну кількість разів бачила її обличчя на своєму столі для розтинів, але її приголомшив розмах цієї виставки, кількість кісток, збережених у цій мережі тунелів під Містом Світла. Кілометрова екскурсія покривала всього лиш невелику частину катакомб. Недосяжними для туристів лишалися численні бічні тунелі й камери, повні кісток: їхні темні пащі звабливо зяяли за замкненими воротами. Тут лежали рештки шести мільйонів парижан, які колись відчували дотик сонця на обличчях, відчували голод, спрагу й любов, те, як б’ються серця в їхніх грудях, як повітря тече до легень і витікає назад. Вони й не уявляли собі, що одного дня їхні кістки буде викопано з місць спочивання на кладовищах і перенесено до цього похмурого склепу під містом.
Що одного дня вони будуть виставлені напоказ і на них витріщатимуться орди туристів.
Півтора століття тому, з метою звільнити місце для постійного припливу мертвих на переповнені паризькі цвинтарі, ці кістки було викопано й перенесено до розлогих стільників колишніх вапнякових кар’єрів, що лежали глибоко під містом. Працівники, які носили кістки, не жбурляли їх недбало на купи, а бралися за моторошну роботу з ентузіазмом, ретельно складаючи з кісток примхливі орнаменти. Немов метушливі масони, вони зводили високі стіни, прикрашені почергово рядами черепів і трубчастих кісток, перетворювали гниття на творчість. А ще розвісили всюди таблички з вигравіюваними похмурими цитатами — нагадуючи тим, хто ходить цими коридорами, що смерті нікому не уникнути.
Одна з табличок привернула Морину увагу, і вона зупинилася серед натовпу туристів, щоб прочитати її. Намагаючись перекласти слова з допомогою своєї непевної шкільної французької, вона почула недоречний дитячий сміх, що відлунював тьмяними переходами, і гугнявий техаський акцент чоловіка, який пробуркотів до дружини:
— Ну й що ти скажеш про це місце, Шеррі? У мене аж сироти по шкірі, чорти б його драли…
Техаська пара пройшла далі, їхні голоси зів’яли до тиші. На мить Мора опинилася в кімнаті сама, вдихнула пил століть. Під неясним тунельним освітленням на гроні черепів процвітала пліснява, надаючи їм зеленкуватого полиску. У чолі одного з черепів зяяв отвір від кулі, наче третє око.
