Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

З огляду на такі дії Скоропадського, навряд чи можна довести будь-який конфліктний характер його відносин з українською культурою і мовою. Конфлікт мав місце у відносинах із певними національними політичними та соціальними силами. Правда, у такому разі складно остаточно визначити, яка ж сторона в конфлікті українських «лівих» та українських і неукраїнських «правих» мала більший націє­твірний потенціал, оскільки форма й декларації далеко не завжди відповідали реальним справам.

За своїми ознаками Гетьманат Скоропадського цілком відповідає рисам численних європейських авторитарно-консервативних режимів, з усіма їхніми перевагами й недоліками. В історичних умовах Другої світової війни найближчим аналогом Гетьманату Скоропадського була влада маршала Петена в окупованій німцями Франції. Але з уточненням, що перед цим Франція зазнала поразки, а не запросила німців як союзників. Тому є нюанси. Однак на шляху часто дратівливих історичних аналогій нас має і дещо зупиняти, а саме — короткий термін правління гетьмана, який не дав змоги розвинути й розвернути всі внутрішні політико-правові тенденції його режиму, показати, до чого ж насправді прагнув П. Скоропадський. Гетьман офіційно керував країною «до виборів Сейму й початку його роботи». Знову-таки складно остаточно встановити характер і перспективи видозміни статусу одноосібної влади гетьмана — на користь особистої диктатури з національним забарвленням, на користь президентства або в напрямі конституційної монархії.

Доречно погодитися з думкою істориків про те, що потрібно розмежовувати Українську гетьманську державу 1918 р. та ідею української спадкової монархії у формі Гетьманату, яка була напрацьована вже потім, у 20-х роках ХХ ст. Так, справді, не Скоропадський заснував в еміграції гетьманський рух; він на звичайних підставах уступив у листо­паді 1921 р. до Українського союзу хліборобів-державників, що його створив роком раніше В’ячеслав Липинський. Характерно, що ідеолог українського консерватизму Липинський тоді боявся, що Скоропадський «недостатньо реакційний, що він демократ... Він не погоджується стати спадковим гетьманом, а нам потрібна монархія, бо після смерті гетьмана знову почнеться агітація, боротьба партій, тобто Руїна».