Кохати або помститися

— Давно у Києві?

— Місяць. (казати, що тільки 2 тижні, якось не солідно).

— А сама звідки?

— З Лебедину. Це місто таке.

— Не чув. А де?

— Сумська область.

— Роботу приїхала шукати?

— Так, приїхала.

— Знайшла?

— Шукаю.

— А яка в тебе освіта?

— А ви що, на роботу візьмете?

— Все можливо.

— Вища. Я еколог, правда, ніколи ним не робила.

— А ким працювала?

— Всюди потроху. Лаборанткою у лікарні робила в нашій лебединській. Потім пішла, бо мало платили. Їздила до Сум прибиральницею в багатому домі. Потім дітей доглядала те ж у Сумах. А на останок всунулася у якийсь благодійний фонд покоївкою, рік проробила, а фонд той — недофонд розвалився сам по собі.

— В тебе ще є медична освіта?

— Де там. Я мріяла бути лікарем, але не вийшло. Лаборанткой коли працювала, то без освіти. Сама курси масажистів закінчила. Але якось воно не знадобилося.

— Зрозумів, ти різні склянки мила?

— Так, склянки, підлогу. Їздила у Харків поступати двічі, але не так сталося, як гадалося. Потім поступила, куди поступалося — на еколога.

— Поступають люди, куди поступається, а потім пів країни не знає де роботу їм знайти.

Так він відреагував на її останні слова та продовжив: «А запроси мене на каву до себе». Вона глянула на нього знизу угору. Було видно, що він її дуже здивував. Вони вже майже приїхали й водій запитав, як йому під'їхати до її будинку. «Я не знаю, я ж тільки переїхала до нього. Поблукали дорогами. Знайшли. Автівка зупинилася. Він вхопив її за руку та подивився у вічі. Нагадав: «Я би кави зараз випив». Таїсія мовчала, а потім знайшлась: «А в мене немає кави, тільки чай». Сказавши, вона потихеньку висмикнула долоню з його рук. «Хай буде чай!» — весело приказав він та вийшов слід за нею. Підморгнув водію та пішов з нею у під'їзд. «А раптом він маніяк?» — лізли страшні думки у голову Тасі. «Чи не тому я його начебто впізнаю, що десь по телебаченню про нього казали?» — ця думка налякала її ще більше. Серце забилося частіше. Вона зняла квартиру на четвертому поверсі в п'ятиповерховому будинку. Дійшли до квартири й Тася засмикала ключами. «Руки змерзли», — виправдовувалася вона перед дверима. «Я бачу», — він взяв ключ та сам відчинив її двері. Зайшов без всякого дозволу. Допоміг зняти їй шубку, повісив її на гачок. «От мені щастить. Тепер в мене з'явився маніяк — джентльмен. Заріже, зате красиво!» — подумала Таїсія. «Там в мене кухня. Тут поруч ванна.» — показувала вона йому рукою. Він розглядав квартиру. «Яка маленька? Давно не був у таких маленьких квартирах», — сказав він. «А де були?» — насторожилася дівчина. «Та якось більше по за кордонах, у Європі, Лондоні, Нідерландах. Я теж — не киянин. Раніше мешкав у Дніпропетровську, по новому у Дніпрі», — відповів він. «То ви…», — вона нарешті здогадалася хто перед нею та осіклась. «Так, це я. Ти вірно здогадалася», — відповів чоловік та посміхнувся. «А я все їхала та думала, де я могла бачити ваше обличчя?» — хвилюючись сказала Тася. Перед нею стояв олігарх Ігор Бжезовський. Коли він зняв пальто, то Таїсія змогла краще його роздивитися. Перед нею стояв чоловік середнього віку, трішки повний, з круглим обличчям та сивим, але колись дуже пишним волоссям, ще й з невеличкою сивою борідкою. «Не молодий, але цікавий» — спочатку подумала Тася. А потім: «Якась маячня. Де він та де я!». «Я бачу, ти дуже здивована», — відповів він, — «То де твій чай? Зараз сядемо, поговоримо про життя. Та про те, що я роблю у твоїй квартирі». Тася увімкнула елктрочайник. Він швидко закипів. Дівчина заварила чай.