Професор Шумейко
- Автор: Бабич Галина
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 978-966-8910-56-2
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Професор Шумейко». Краткое содержание книги:
Окремі характери й епізоди, що змальовує студентське життя юного Клима, мають реальну основу. Це — Київський технікум підготовки культосвітніх працівників у 50-х роках ХХ ст.. У такий спосіб у повісті художньо і гармонійно поєднано правду і домисел.
— Нато! Ти спатки не хочеш?
— Не хочу!
— Як не хочу? Ходімо, любенька!
— Було дуже цікаво і весело! — в удаваному захопленні мовив Клим Іванович.
Жінки підозріло поглянули на нього.
— У вас щось негаразд?
— О ні! У мене все гаразд! Я здоровий! Розумієте, погане харчування, напружена обстановка, нерви.
— Мамо! — кричить білявий хлопчик.— Невже ти не бачиш, що Клим Іванович вважає нас заразними?
— Як це?
— Ната сказала, щоб я не дихав на неї.
Запала неприємна мовчанка, виразно чути було кожен звук, крапало з крана у ванній.
Клим Іванович поспіхом вибачився і, схопивши Нату за руку, потягнув до дверей. Повернувшись до своєї кімнати, прочитав на ніч дитині казку, поцілував і спробував відключитися. У корпусі стояла німа тиша. Треба заснути. Та де там. Яка ганьба! Хоча вони повинні мене розуміти: усім годиться бути обережними. Я ж нічого підлого не зробив. Я не боягуз. Просто турбуюсь про здоров'я своєї дитини. А все-таки неприємно. А як же гарно починалося. Шумейко (це прізвище Клима Івановича) не міг заснути. Раптом зарипіли ворота, почулися глухі голоси. Клим Іванович вийшов з кімнати. Карета швидкої допомоги під'їхала до третього корпусу. Там мешкали дві чарівні жінки і білявий хлопчик. Санітари в спецодязі поспіхом когось виносили на ношах.
Наче божевільний, Клим Іванович щодуху побіг до третього корпусу.
— Уляно Павлівно! Уляно Павлівно!
Вийшла жінка в нічній сорочці і пропустила нічного гостя до кімнати. Чоловік кинувся до ліжка, де спав Сашко, і став обціловувати простирадло, подушку, біляву голівку дитини. А поруч стояла жінка в нічній сорочці. Чи всміхалася, чи плакала, важко було сказати, світло горіло тільки в коридорі. Мовчки стояли обоє довго, тримаючись за руки. Дитина мирно спала.
На ранок пацієнти пансіонату в Чорноморці, знеможені безсонною ніччю, з синцями під очима, опускали очі додолу. У третьому корпусі холера.
— Люди мруть...
— Не плещіть дурниць!
— А вночі швидка когось забрала!
— Жінку відвезли. Знепритомніла, діабет у неї.
— Діабет, діабет.
Минуло кілька днів. Ніхто, Богу дякувати, в пансіонаті не вмер, хоча жінка з діабетом не повернулася.
— Немає ніякої небезпеки. Аналізи негативні. Хто не вірить, прошу в медпункт, — заспокоює лікар.
Та що там лікар. Дід Пронь, щоб підбадьорити пацієнтів, щодня приходить до кованих воріт. І кличе кого-небудь, коли міліціонер відлучиться на якусь хвильку.
— То все брехня! В Одесі холери немає! Ну підійдіть, будьте ласкаві, до воріт! Ось пиріжечки з капустою. Сара моя зготувала. Вас тут голодом морять. Підійдіть, будьте такі ласкаві!
— Іди геть, старе луб'я!
— А звідки ти, сучий сину, знаєш, що мене Груня обзиває «старе луб'я»?
— Я всьо положен знать!
Уляна Павлівна дивилася на діда Про-ня і казала Жені:
— Він так і проситься в гарну прозу.
Такий образ! Правда, Женю?
— Правда, правда. А завтра, як Пронь знову принесе пиріжки, піду до воріт, крутну хвостом перед радянською міліцією і притягну торбу з Сариними пиріжками. Я вже не можу хлебтати ці помиї. Подивись на дітей, Улю, на Клима Івановича! Зелений, худий, як тичка.
— Зате здорові, — відповіла боязлива і законослухняна Уляна Павлівна.
— Здорові... Половина пансіонату, чи то пак, обсервації, кашляє, бронхіти, отити. До речі, як твій малий? Як його діарея?
— Все обійшлося. Ти маєш рацію. Це — наша дієта. У нього ж дисбактеріоз, давня болячка. Добре, що з собою деякі ліки прихопила.
— Скільки нам лишилося днів? — запитала Женя.
— Здається десять.
— Зараз будемо змінювати стиль, Улю!
— Як це?
— А так. Ти станеш білявкою, а я чор-ною, як галка. Ти ще не забула, що я завідуюча хімчистки? Люблю не тільки чисто ходити, а й жонглювати кольорами.
Женя дістала дефіцитні на той час фарби для волосся і розклала на столі. А тут Клим Іванович.
— Невчасно ви, товаришу Шумейко!
— Вчасно. Я прийшов до вас з новиною. Я знаю секрет, як угамувати страх.
— Усі секрети проти страхів у Жені. Завтра ми станемо іншими.
— А мені ви подобаєтеся такими, як є...
— Не естет ви, Климе Івановичу, хоч і кажете, що у вас мистецька душа.
Женя дзигою крутилася навколо Шу-мейка, придивлялася то до його волосся, то до синього спортивного костюма № 52 фабрики «Киянка».
— Вам рекомендую також змінитися. Зніміть для початку хоча б оці шаровари. Одягніть випрасувані штани світлого кольору.
— А як ви знаєте, що в моїй валізі є штани світлого кольору?