Смерть на Нілі
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7053-4
- Переводчик: Надежда Хаецкая
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Смерть на Нілі». Краткое содержание книги:
– О, тоді Жуль приготує для вас не страву, а справжню поему! Жінки, попри їхню чарівність, мають одну ваду – вони відволікають від їжі! Вам сподобається вечеря, мсьє Пуаро, це я вам обіцяю. Тепер щодо вина…
До розмови, що перейшла у вузьке русло, долучився Жуль, метрдотель.
Перед тим як відійти, мсьє Блонден затримався на мить і, знизивши голос, конфіденційно запитав:
– Працюєте над серйозною справою?
Пуаро похитав головою.
– Я, на жаль, зараз відпочиваю, – тихо відповів він. – Свого часу я трохи заощадив, і тепер маю можливість насолодитися неробством.
– Я вам заздрю.
– Ні-ні, це не надто розумно. Запевняю вас, це не так весело, як здається, – він зітхнув. – Правду кажуть, що людина була змушена винайти роботу, щоб позбавитися від необхідності думати.
Мсьє Блонден підняв руки в знак протесту.
– Але ж є стільки всього! Є подорожі!
– Так, подорожі. Із цим у мене все не так погано. Планую цієї зими вирушити до Єгипту. Кажуть, клімат там чудовий. Можна втекти від туманів, сірості, одноманітного безперервного дощу.
– Ах, Єгипет! – зітхнув мсьє Блонден.
– Здається, тепер туди можна поїхати потягом, уникаючи подорожі морем, окрім перетину Ла-Маншу.
– То море вам не до душі?
Пуаро похитав головою та ледь здригнувся.
– Мені теж, – співчутливо мовив мсьє Блонден. – Цікаво воно діє на шлунок.
– Але тільки на деякі шлунки! Є люди, на яких хитавиця взагалі не діє. Ба більше, їм це подобається!
– Несправедливо з боку милостивого Бога, – сказав мсьє Блонден.
Він скорбно похитав головою і пішов, занурившись у єретичні думки.
Безшумні меткі офіціанти сервірували стіл. Тости «мелба», вершкове масло, відерце з льодом, усі необхідні атрибути до вишуканої їжі.
Негритянський оркестр вибухнув екстазом дивних незлагоджених звуків. Лондон танцював.
Еркюль Пуаро озирнувся навколо, впорядковуючи враження у своїй систематизованій пам’яті.
Які знуджені та втомлені обличчя в більшості присутніх! Кілька кремезних чоловіків, здавалось, весело проводили час, але на обличчях їхніх супутниць читалися терплячість і витримка. Огрядна жінка в фіалковій сукні світилася від щастя… Звичайно, товстуни мають свою принаду в житті – насолоду смаком, смак до життя, що заборонені тим, хто має більш витончені силуети.
То тут, то там сиділа молодь: хтось із відсутнім поглядом, хтось – знуджений, а хтось, без сумніву, нещасний. Як абсурдно називати щасливою порою молодість – час, коли люди найбільш вразливі!
Погляд Пуаро потеплішав, наткнувшись на одну пару. Які ж вони гармонійні: високий широкоплечий чоловік і струнка тендітна дівчина. Два тіла рухалися в бездоганному ритмі щастя. Щастя, яке вони мали тут і зараз, одне в одному.
Танець завершився. Після оплесків музика залунала знову. А коли закінчилася, пара повернулась до столика поруч із Пуаро.
Розчервоніла дівчина сміялася. Сівши, вона повернулась до супутника, і Пуаро роздивився її веселе обличчя.
Та крім сміху, у її очах було ще щось.
Пуаро з сумнівом похитав головою.
«Вона аж занадто його кохає, та дівчинка, – сказав він собі. – Це небезпечно. Небезпечно».
А тоді він почув слово «Єгипет».
До нього чітко долинали їхні голоси: дівочий – юний, свіжий, зухвалий, з тонким відтінком м’якої, чужої «р» – і чоловічий – приємний, приглушений голос добре вихованого англійця.
– Саймоне, я не кажу «гоп», поки не перескочу. Будь певен, Ліннет нас не кине!
– Можливо, я її розчарую.
– Дурниці, ця робота саме для тебе.
– Насправді я думаю, що… Я не сумніваюся, що впораюсь. І я старатимусь заради тебе.
Дівчина м’яко розсміялася щирим, щасливим сміхом.
– Зачекаємо три місяці, щоб переконатися, що тебе не звільнять, і тоді…
– І тоді я покладу до твоїх ніг усі земні блага. У цьому ж суть, так?
– І, як я казала, поїдемо до Єгипту в медовий місяць. До чорта витрати! Усе своє життя я хотіла поїхати до Єгипту! Ніл, піраміди, пісок…
Його голос звучав невиразно:
– Ми побачимо все це разом, Джекі, разом. Хіба це не чудово?
– Хотіла б я знати, чи для тебе це буде так само казково, як і для мене? Чи хочеш ти цього так само, як я?
Її голос раптом став різким, очі широко розплющилися, мов від страху.
Відповідь чоловіка була такою ж різкою:
– Не мели дурниць, Джекі.
Але дівчина повторила:
– Хотіла б я знати… – і, знизавши плечима, запропонувала: – Потанцюймо?
Еркюль Пуаро пробурмотів: