Японський коханець

Наприкінці війни, виживши в концтаборі, Жан Вальжан зумів пробратися на пароплав, що взяв курс на Палестину, куди — всупереч Великій Британії, яка контролювала регіон і намагалася цьому протидіяти, щоб уникнути конфлікту з арабами, — прибували хвилі іммігрантів-євреїв. Війна перетворила Самуеля на самотнього, завжди готового боронитися вовка. Він задовольнявся випадковими стосунками з жінками, поки одна з них, товаришка по Мосаду — ізраїльській розвідці, співробітником якої Самуель став, — ретельна й розважлива агентка сповістила, що невдовзі в них народиться дитина. Звали її Анат Ракоші, вона емігрувала з Угорщини разом з батьком, бо з численної родини вижили тільки ці двоє. Із Самуелем жінка підтримувала зручні для обох сердечні стосунки, які не були коханням і навряд чи мали б майбутнє, якби не ця несподівана вагітність. Анат вважала себе неплідною через голод, побої, зґвалтування й медичні «експерименти», які довелося витримати. Упевнившись, що причина округлого живота не в пухлині, а в дитині, вона сприйняла це, як Божий жарт. І зізналася коханцеві, коли була вже на шостому місяці. «Ти ба! А я гадав, що ти нарешті трохи погладшала!», — тільки й мовив він, не приховуючи однак радості. «Передусім ми повинні з’ясувати, хто ти такий, щоб дитина знала, від кого походить. Прізвище Вальжан якесь мелодраматичне», — відповіла Анат. Він з року в рік зволікав із пошуками своєї ідентичності, але Анат взялася за справу негайно, з тією ж наполегливістю, з якою розшукувала для Мосаду лігва нацистських злочинців, котрим вдалося уникнути Нюрнбергського процесу. Вона розпочала пошуки з Аушвіца, останнього місця перебування Самуеля перед кінцем війни, а далі мало-помалу розмотувала моток. Погойдуючи животом, полетіла до Франції, де зустрілася з одним із небагатьох учасників єврейського опору, що залишалися в країні, і той вивів її на бійців, які врятували британського льотчика. Це було непросто, бо після війни всі французи виявилися героями опору. Нарешті в Лондоні Анат переглянула архіви британських ВПС, де знайшлося чимало фотографій юнаків, схожих на її коханого. Інших зачіпок не було. Жінка зателефонувала й назвала кілька прізвищ. «Якесь видається тобі знайомим?» «Мендель! Я певен. Моє прізвище Мендель», — озвався він, насилу стримуючи сльози, що душили горло.