Фріда

«Розумієш, мала, — якось казав їй Маджарян, — у нашій країні з часів Русі торгівлею, ґешефтом (і в доброму, і в поганому розумінні цього слова) і тим, що тепер називається словом „бізнес“, займалися греки, вірмени і євреї. Саме в них діловитість є справою десятків, а може, й сотні поколінь… Це династичне чуття… Його ще часом називають інтуїцією, але це не зовсім так. Це закладений на генетичному рівні тисячолітній досвід. Як українці-землероби відчувають і люблять землю, як скотарі відчувають і люблять худобу, так ми — торгові народи — відчуваємо й любимо бізнес. Як землероб персоніфікує землю, як скотар ставиться до худоби, так ми обожествляємо бізнес і торгівлю. Ви, українці, дуже часто нас засуджуєте, вважаючи, що для нас гроші — головне. Так, головне, але не у вашому розумінні, не в сенсі зажерливості. Ми любимо гроші, які працюють. От і все. У вас родить земля, у скотарів — худоба, а в нас родять гроші. Вкладеш зерно і працю в землю — вона почне родити, не вкладеш — не отримаєш урожай. Вкладеш гроші і працю в худобу — отримаєш приплід, ні — сидітимеш бідним. Так само ми вкладаємо гроші в справу і отримуємо результат. Наша любов до грошей те саме, що ваша любов до землі чи скотаря до худоби. Для нас кількість грошей те саме, що для землероба — кількість землі, а для скотаря — худоби».