Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Пост-апокалипсис » Крига. Частини ІII–ІV
Крига. Частини ІII–ІV - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Крига. Частини ІII–ІV

Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:

Прибувши до Іркутська, Бенедикт Ґерославський потрапляє в середовище великих підприємців і промисловців, частина з яких прагнуть політичної незалежності Сибіру. Тут він співпрацює з геніальним американським винахідником Ніколою Теслою, якому російський імператор доручив розробити зброю проти лютих, аби подолати Кригу і розморозити Історію. Проте на кожному кроці на Бенедикта чигають небезпеки й випробування, влаштовані фанатичними шанувальниками Мороза, якими керує всемогутній Григорій Распутін. Усе ж він прямує у саме серце Краю Зими. Чи вдасться Ґерославському розшукати батька? Чим завершаться експерименти Тесли? Чи настане в Євразії велика Відлига? І чи розшукає наш герой свою прекрасну Єлену?
1 ... 45 46 47 48 49 50 51 52 53 ... 365
Перейти на страницу:

У свою чергу в газеті «Кур’єр Варшавскій» у напівзнущальному тоні йшлося про якогось Авґуста Фондзелю, родом з-під Житомира, який є Людиною-Маґнетом і притягує невидимою силою усіляке залізо. Молотки й ковадла клеяться йому до тулуба. Опубліковано було навіть невиразний рисунок, над пупком у чоловіка висіло щось, наче серп і зв’язка ключів, і корпус праски. Може, це побрехенька, подумалося, може, побрехенька та ярмаркові хвастощі, а може, й ні, може, є люди, в яких маґнетична енерґія нагромаджується понад міру, а вони самі не мають на це жодного впливу, й це не їхня заслуга й не заслуга їхніх батьків. Тож, може, подібні відмінності між людьми присутні й у інших фізичних галузях, у тому числі чорній фізиці, тобто в теслектричних масштабах. Одні народжуються надприродно стійкими до тьмідини, витісняючи її з організму; інші надприродно легко її поглинають. Температура їхнього тіла завжди на частку градуса нижча (або вища). Вони легше замерзають (або замерзають власне важче). Не розуміючи, в чому насправді полягає їхня інакшість, ми їх урешті розпізнаємо — принаймні дехто — якимось шостим чуттям або інстинктом, набутим завдяки життєвому досвіду, бодай роботі в суді, як-от прокурор Пйотр Лєонтіновіч Разбєсов.

— До вас був посильний із листом. Ви просили про сани? — спитав пан Войслав, проказавши молитву перед сніданком.

— Так, може щось дізнаюся про батька.

— Будьте обережні, — порадила панна Марта. — Зійшло Чорне Сяйво.

— Це небезпечно?

Пан Войслав окреслив ложкою у повітрі синусоїду.

— Люди по-різному реаґують.

— Лешишехоши, — заплямкав Мацусь.

— Їж пиріг із грибами, тримай язика за зубами.

— Світиться уночі!

Відтак підійшлося до вікна й визирнулося на місто й Анґару. День був надзвичайно похмурий, аура темна, хмари вкривали все небо. (Прогноз іркутської метеостанції у «Новостях»: «Хмарно, іноді дощ, поміркований вітер, стан без змін, сталий»). Але поглянулося уважніше — це були не хмари, а Сонце ж бо світило яскраво над дахами й імлою. Від північного небокраю на обрії росли хвилі тьмітла, які укладалися повільними й ритмічними зморшками й розтяжками в поземні смуги. Стиснулося пальці на зап’ясті. Один, два, три, чотири, довелося чекати понад сто ударів серця, такими ледачими припливами й відпливами Черное Сияние накладалося на себе в послідовних амплітудах і в зворотних фазах гасло. У моменти піднесення хвилі смуги тьмітла ставали такими виразними, що навіть здавалося, ніби хтось розвісив там понад пругом рівнобіжні блоки ґрафіту, умістив вуглецеві каменюки розміром з гору на місці хмар, і кожна з них обтесана геометрично. Подумалося, що це, ймовірно, значною мірою ілюзія мороскла. Проте, вийшовши на вулицю, ще тримаючи окуляри в руках, коли піднялося голову до Сяйв, — їхнє тьмітло вдарило в очі зі сліпучою інтенсивністю, і майже втратилося рівновагу, мацаючи навколо в пошуках опори; під повіками розлилася чорна смола.

Лише Щекєльніков допоміг сісти в сани.

— Та ж для цього й слід носити окуляри! Чи ж жоден мудрак вам цього не сказав? Дурак дураку кум!

Виїхавши на перехрестя, коли вже повернувся зір, поглянулося у напрямку, вказаному лініями тіні, на північний захід, і понад веселковобарвною імлою — побачилося там друге Сонце, що променисто яріло над Містом Криги. Коли сани доїхали на вулицю Амурську, моглося дивитися мало не просто на цей палаючий вогонь, що гуркотів із висоти феєріями й каскадами. Пригадалося полум’я, що спалахнуло з черева крізь рожеву руку під час сеансу в княгині Блуцької в експресі. Ще три перехрестя — й побачилося, як вогнище в небі розділяється навпіл. То були візантійські куполи-близнюки Собору Христа Спасителя.

— Хтось за нами стежить, — сказав Чинґіз Щекєльніков.

— Що?

Він подивився через плече в напрямку серпанку, який заліплював перспективу вулиці, де мерехтіли десятки блідих і невиразних удень ламп санів, що плавали між високими ореолами мороскляних ліхтарів, яких ніколи не гасять.

— Їдуть за нами від Цветистой. — Щекєльніков вказав рукавицею якусь точку в молочній суспензії.

— Себто, ви якось відрізняєте ці вогники? Пам’ятаєте, які саме?

— А що?

Знизалося б плечима, якби не важка хутряна шуба, занадто велика (позичена Веліцьким у черговому нападі безкомпромісної гостинности).

1 ... 45 46 47 48 49 50 51 52 53 ... 365
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)