Картковий будинок

— Ви не торкнулися свого напою, хай йому.

— Дайте мені ще хвильку. Мене попросили дізнатися, наскільки ми в біді на думку колег. Карти на стіл. Чи Генрі досі годящий лідер для нас?

Від підняв склянку, жорстко поглянув на Вултона, потім зробив великий ковток, перш ніж усістися назад у крісло.

Навколо секретаря закордонних справ запала тиша: він почувався так, мов його на це питання насадили, як на палю.

— А щоб мене, уже й до такого дійшло, так?

З його кишені з’явилася люлька, за нею мішечок з тютюном і коробка «Свон вестас». Він почав ретельну церемонію заповнення чаші, трамбування свіжого тютюну великим пальцем, відтак дістав сірник. Спалах сірника здався дуже гучним у тиші. Дим почав здійматися над Вултоном, поки він смоктав люльку, аж поки солодкий запах тютюну не розійшовся і його обличчя замалим не сховалося з очей за сизим димом, що огорнув його. Вултон помахав рукою, щоб розвіяти його, виходячи зі сховку.

— Вам слід пробачити мене, Френсисе. Чотири роки в закордонних справах не надто підготували мене до прямих питань, таких як ось це. Може, я вже й відвик від того, що люди прямо підходять до справи. Ви вибили мене з колії.

Звісно ж, це була нісенітниця. Вултон був знаний за свій прямий, часто войовничий політичний стиль, він пройшов непростий шлях у міністерстві закордонних справ. Він просто грався деякий час, поки збирався на думці.

— Спробуймо відкласти будь-які суб’єктивні погляди...— він видув ще одну велетенську хмару диму, щоб приховати явну нещирість цієї ремарки,— і проаналізуймо проблему, як держслужбовці — меморандум.

Уркгарт кивнув і подумки посміхнувся. Він знав особисті погляди Вултона; він вже знав висновок, якого дійде їхній гіпотетичний державний службовець.

— По-перше, чи маємо ми проблему? Так, і вона серйозна. Мої хлопці в Ланкаширі скачуть від злості. Гадаю, це правильно, що ви збираєте інформацію. По-друге, чи існує безболісне рішення проблеми? Не варто забувати, що ми таки виграли ті срані вибори. Але не так, як слід було. А це вже лежить на Генрі. Проте...— він помахав чубуком люльки, підкреслюючи свої слова,— якби був якийсь рух, щоб замінити його, а ми, по-суті, це і обговорюємо...— (Уркгарт вдав, що його вразила Вултонова прямота),— всередині партії здійнялось би пекло, а тим байстрюкам з опозиції випав би зоряний час. Настав би великий безлад, Френсисе. Немає гарантії, що Генрі піде тихенько. А це більше б нагадувало розпач. Новому лідеру знадобився б щонайменше рік, щоб склеїти тріщини. Тож нам не варто дурити себе, що позбутися Генрі — це простий варіант. Ні, сер. Але, по-третє, коли все вже сказано й зроблено, чи зможе Генрі знайти вирішення проблеми самотужки? Що ж, ви знаєте мої погляди на це. Я виступав проти нього як лідера, коли пішла Марґарет, і я не змінив своєї думки, що його обрання було помилкою.