Йов. Фальшива вага
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Часопис «Критика»
- ISBN: 978-966-8978-44-9
- Переводчик: Юрий Богданович Прохасько
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Йов. Фальшива вага». Краткое содержание книги:
Так і застав його, повернувшись додому, Сковронек. Він вимкнув грамофон і сказав: «Менделю, засвіти лампу!» — «Поглянь, Сковронеку, як називається ця пісня». — «Це нові платівки, — сказав Сковронек. — Я купив їх сьогодні. Пісня називається, — і Сковронек одягнув окуляри, підніс платівку до лампи і прочитав, — пісня називається “Менухимова пісня”».
Мендель раптом мало не зомлів. Довелося сісти. Він витріщився на дзеркальну поверхню платівки в Сковронекових руках.
«Я знаю, про що ти подумав», — сказав Сковронек.
«Так», — сказав Мендель.
Сковронек іще раз накрутив корбу. «Гарна пісня», — сказав Сковронек, схилив голову на ліве плече і вслухався. Поступово крамницю наповнили запізнілі сусіди. Всі мовчали. Слухали пісню і кивали в такт головами.
Вони послухали її шістнадцять разів, заки вивчили напам'ять.
Мендель залишився сам у крамниці. Він старанно зачинив двері зсередини, зібрав речі з вітрини, почав розбиратися. Кожен його крок супроводжувала та пісня. Коли він засинав, йому здавалося, що ця синя і срібна мелодія сплітається із жалюгідним повискуванням Менухима, з Менухимовою, його власного Менухима, давно вже не чутою піснею.
Довші стали дні. Ранки містили вже стільки ясности, що пробивалися навіть крізь зачинені жалюзі до Менделевого безвіконного покоїку. В квітні завулок оживав на добру годину раніше. Мендель запалював спиртівку, ставив чайник, наповнював маленький синій умивальник, занурював у миску лице, витирався кутиком рушника, що висів на клямці дверей, відкривав жалюзі, набирав повен рот води, ретельно обпорскував підлогу і спостерігав за покрученими візерунками, що їх креслив у поросі світлий струмінь із його уст. Ось уже сичить спиртівка; ще навіть шосту не вибило. Мендель вийшов за двері. І тут, ніби самі собою, повідчинялися вікна в завулку. Весна.
Була весна. Готувалися до Пасхи, в усіх домах помагав Мендель. Він гемблював дерев'яні стільниці, щоби відчистити їх від буденних минулорічних решток їжі. Круглі, циліндричні пакети, в яких верствами, переділеними карміново-червоним папером, був поскладаний пасхальний хліб, він клав на білі полиці вітрин, а вина з Палестини обтирав від павутини, під якою вони спочивали в прохолодних пивницях. Ліжка сусідів він розбирав і виносив, частина за частиною, на подвір'я, де лагідне квітневе сонечко виманювало паразитів, прирікаючи їх на погибель від бензину, терпентину і гасу. В рожевому і небесно-блакитному подарунковому папері вирізав він ножицями круглі й кутасті дірки і френзлі, прикріпляв його канцелярськими шпильками до кухонних етажерок, така-от вигадлива прикраса для начиння. Бочівки і кадоби він наповнював гарячою водою, великі залізні кулі тримав на дерев'яних патичках у вогні плити, аж вони жаріли. Тоді занурював ті кулі в бочівки і кадоби, вода сичала, очищені були посудини, як того й вимагали приписи. У велетенських ступах толочив він пасхальні хліби на муку, пересипав у чисті міхи й обв'язував блакитними стрічечками. Все це він колись робив удома. Помаліше, ніж в Америці, надходила там весна. Мендель пригадував зостарілий сірий сніг, що оторочував дерев'яну бруківку цухнівського хідника о цій порі, кришталеві бурульки на краях стоків, раптові лагідні дощі, що виспівували в ринвах, цілісіньку ніч, далекі громи, що прокочувалися ген-ген за сосниною, білий іній, який ніжно вкривав кожен блакитний ранок, Менухима, якого Міріям запхала в чималеньку бочку, щоби спекатися, і сподівання, що нарешті, нарешті цього року прийде Месія. Він не приходив. Не приходить, думав собі Мендель, та й не прийде. Хай інші на нього чекають. Мендель уже не чекає.
А попри те друзям і сусідам цієї весни здалося, що Мендель змінився. Часом вони помічали, що він мугикає якусь пісеньку, і перехоплювали лагідний усміх під його білою бородою.