Вогонь і кров
- Автор: Юнгер Эрнст
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Пломінь, Видавець Анна Клокун
- ISBN: 978-966-97851-5-2
- Переводчик: Олександр Андрієвський
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вогонь і кров». Краткое содержание книги:
Наші траншеї, низькі та широкі, розвалювалися і були розмиті дощами. У багатьох місцях, щоби вони зовсім не розсипалися, були зроблені дерев’яні підпорки. Ці траншеї складали лише частину величезної мережі позицій, побудованих ще перед битвою на Соммі, після якої ми кинулися в наступ та залишили всі укриття — і знову захопили їх лише через довгий час, у березневих битвах. Ця місцевість дійсно бачила вже багацько. Вже не залишилося жодного клаптика на рівнині, в якому не було би заглибин чи вирв. Більшість із них із того часу встигли порости травою, але її прорізали чисельні нові рани.
Тож плетиво траншей вже було готовим, а тому вони мали одну неприємну властивість: вони могли поєднуватися, через низку ходів сполучення, із ворожими позиціями. Ці ходи сполучення перегородили колючим дротом та рогатками, які прозвали «іспанський вершник», у них виставили пости з кулеметами, але вони все одно залишалися нашим слабким місцем. Інша особливість цих позицій полягала в тому, що в одному з ходів усе ж не було колючого дроту. Певно, це мав бути шлях для нашого наступу, та все ж вигляд цих коридорів викликав у мене двоякі почуття. Три секунди, які потрібні для тих, хто атакуватиме, щоб перекусити колючий дріт та виявити себе, це важлива перевага для тих, хто захищається, і відмовляються від такої дуже неохоче.
Також мало приємного можна було сказати про бліндажі. Це були зігфрідбункери[10]: укриття із напівкруглими отворами-входами, яке прокопали в стінах траншей, заввишки в людський зріст і під потужним захистом шару землі товщиною майже в два метри. Стінки цих бліндажів були завішані бляшаними листами, які ледве витримували тиск ґрунту, а всередині залишалося достатньо місця, щоб там могли лягти двоє чоловік. У кожному разі люди, які тільки робили цю клітку, були в гіршому становищі, адже вони під вогнем встановлювали там оцинковані стінки, які при першому влученні важкого снаряда могли здавити їх, як мишоловка. Домаєр, якого я під час візиту до сусіднього сектора по лівий бік від нас застав за відпочинком після чергування, поруч зі своїми товаришами, також звернув увагу на переваги:
— Якби не такі речі, — зауважив він, — було б страшенно нудно.
Я зайняв єдине укриття у всьому секторі, який із поблажкою можна було назвати штольнею. Та навіть якщо не зважати на його невигідне розташування позаду правого флангу сусіднього сектора, були й інші причини поміняти його на інше, щойно випаде можливість.
Безпечність нашого житла також суттєво зменшилася порівняно з попередніми позиціями, де ми зарилися в землю на глибину десять метрів, а то й ще глибше. Що за потужні позиції в нас були! Із розгалуженими штольнями, довгими й затишними, немов романи Діккенса, з яких ліворуч і праворуч відходили житлові помешкання, зброярні, виходи на позиції та перехресні тунелі, і якими ми, немов кроти, могли пересуватися усім сектором, майже не виходячи на світло. У Монші в спокійні години я любив сидіти біля одного затишного бліндажа, куди проникало денне світло, заливаючи променями письмовий стіл; це була справжня підземна квартира, до якої вели сорок вибитих у вапняку сходинок, так що навіть найважчі снаряди на такій глибині давали знати про себе лише приємною вібрацією, коли ми сиділи там і грали в карти. В одній зі стін того бліндажа я облаштував нішу, величезну, як пічки в селянських будинках Вестфалії; у ній я спав, віддалившись від найменших звуків, оточений важкими дубовими дошками, посеред м’якого і висушеного вапняку. В узголів’ї ліжка стояла лампа, так що я міг спокійно читати поки аж не стомлюся; стіни були прикрашені картатими сторінками газети «Юґенд», і все це ложе було завішене темно-червоним, з кільцями, покривалом, яке відділяло його від зовнішнього світу і яке гостям з інших підрозділів демонстрували як вершину гріха, з відповідними жартами. Тоді, захищені колючим дротом шириною у п’ятдесят кроків, ми ще могли дозволити собі спати в піжамах, і сигнальні пістолети, які лежали напоготові біля портсигару, використовувалися тільки коли хтось хотів розбавити нудьгу раптовим набігом. Це були чудові часи.
10
Назва, яка позначає особливий тип бліндажів, що будувалися на Лінії Зігфріда — німецькій оборонній лінії під час Першої світової.