Повії теж виходять заміж
- Автор: Кононенко Євгенія
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Повії теж виходять заміж». Краткое содержание книги:
Але на все свій час. А час іде швидко. Вони зустрічаються вже – о, Господи! – 8 років! Познайомилися ще за Брежнєва, дитину вона народила десь за Андропова, а тепер ось уже перебудова йде котрий рік. Невдовзі буде 10, 15, 20 років від їхньої першої зустрічі. І ось увійдуть в його життя дві гарні жінки – таємна дружина, таємна донька… Такі мрії проймали його у важкі хвилини, коли здавалося, що життя опинилося у глухому куті, й тоді він уявляв собі їх обох, струнких і гарних, схожих і різних. Варіантів зустрічі безліч: восени в білих плащиках, у чобітках на дзвінких підборах, узимку в пухнастих шубках, у гарних хустках, вліті – в однакових відкритих сукнях, тільки хрестик буде на шийці в доньки. Хоча, здається, у неї хлопчик, а не дівчинка, то він звик, що як дитина, то обов'язково дівчинка… А чи є в неї взагалі та дитина? За той рік, що її не було, вона не змінилася, залишилась такою ж…
I що воно буде, коли вона напише свою дисертацію й захистить її? Невже тоді вона назавжди зникне з його життя?
Він ніколи не відпроваджував її на поїзд, може, вона і не в Рівному мешкає, а десь в іншому місті, або взагалі, у Києві, що тут дивного – у місті, де є і Березняки, і Троєщина, і Борщагівка…
Й одного разу крізь нього таки пройшов струм високої напруги, а нижня щелепа відвисла. Він читав у «Золотій рибці» газету і сьорбав каву, коли раптом за спиною почувся знайомий голос:
- Він величезний. Ну, уявляєш… Ну… – вона, певно, довго не могла дібрати слів, щоб сказати наскільки був величезний той, про кого йшлося. – Ну… півтора Григорюка!
- Півтора Григорюка? – не повірила співрозмовниця, – не може такого бути!
- Ну, не півтора, так один і три від Григорюка – це вже точно!
- Все одно, – не вірила друга, – та один Григорюк, та нуль вісім від Григорюка – це вже дуже багато!
- Та ні, які там нуль вісім! Півтора! Ну може один і три.
Він вважався великим мужчиною, носив 44-й комір сорочки і 44-й розмір взуття. Але щоб півтора якогось Григорюка… І що то за одиниця виміру така – Григорюк? Він почав нервово дослухатися до їхньої розмови. Жінки щось зашепотіли одна одній на вухо. Зареготали… Він трошки підсунув стільця до їхнього столика і вона побачила його.
Він навіть не знав, що вона вже в Києві, вона познайомила його з подругою, він пересів до них, і почалася легка бездумна розмова, де кожне слово сприймається як надзвичайно влучне й дотепне. Він почастував їх кавою зі словами «Гуляти, так гуляти», що було зустрінуто неабияким реготом, а потім вони ще їли якісь тістечка і фруктове желе.
А ввечері вона прийшла до нього. Розповідала, що її чоловік їздив до Таїланду укладати якусь торговельну угоду (і що то робить людина такого рівня у Рівному?), і привіз альбом з кольоровими ілюстраціями, на яких різні способи спілкування чоловіка з жінкою, тепер не дає спокою; їй кортіло поділитися набутим досвідом і вона порадила неодмінно показати оте своїй дружині. Він зауважив, що з дружиною у них інші пропорції, і знову згадав про Григорюка. І вперше відчув щось схоже на ревнощі. Той Григорюк, що складав дві третини або три чверті від нього, мабуть-таки існував у її житті. Хоча, хто його знає, яку роль відігравав Григорюк у житті тих жінок. Може, зовсім і не про нього йшлося, і не він дорівнює півтора Григорюка. А він іще матиме нагоду дізнатися, яку таємницю приховує її зовні веселий сміх.
Дізнатися про те, чого вона і сама не знає.