Гаррі Поттер і в'язень Азкабану
- Автор: Роулинг Джоан Кэтлинг
- Серия: Гарри Поттер #3
- Год: 2002
- Язык: украинский
- ISBN: 966-7047-36-9
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і в'язень Азкабану». Краткое содержание книги:
На цих словах до кабінету вбіг захеканий Рон. Він зупинився біля Снейпового столу, притис долоню до грудей і, відсапуючись, намагався говорити.
— Це я... дав... Гаррі... цю... штуку, — насилу видушив він. — Купив... її... в "Зонко"... ще... давно...
— От! — плеснув у долоні Люпин і весело роззирнувся. — Тепер усе, здається, з'ясувалося! Я це заберу, Северусе, гаразд? — Він склав карту і запхав її в кишеню. — Гаррі, Рон, — ходіть зі мною, маю до вас кілька слів щодо вашого реферату про упирів. Ти вже вибач нам, Северусе.
Гаррі не наважився глянути на Снейпа. Всі троє мовчки пройшли аж до вестибюлю. Гаррі обернувся до Люпина.
— Пане професоре, я...
— Не хочу слухати жодних пояснень, — урвав його Люпин. І, окинувши поглядом порожній вестибюль, він стишив голос. — Мені відомо, що багато років тому цю карту конфіскував був містер Філч. Так, я знаю, що це карта, — додав він, помітивши здивовані очі Гаррі й Рона. — Не питатиму, як вона потрапила тобі в руки. Але я просто приголомшений, що ти не віддав її комусь з учителів. Особливо після того випадку з загубленими паролями. Отож Гаррі, я не можу її тобі повернути.
Гаррі цього й сподівався, тому не став заперечувати. Він просто хотів дещо збагнути.
— Чому Снейп подумав, що я дістав її від виробників?
— Тому що... — завагався Люпин, — тому що виробники цієї карти прагнули тебе виманити з замку. Вони вважають, що це дуже цікаво й весело.
— А ви їх знаєте? — вражено запитав Гаррі.
— Ми зустрічалися, — коротко пояснив Люпин і подивився на Гаррі серйозніше, ніж звичайно. — Не сподівайся, Гаррі, що я тебе ще колись отак покриватиму. Я не можу тебе переконати, що Сіріус Блек — це надто серйозно. Але я чомусь вважав, що те, що ти відчув, коли до тебе наближалися дементори, справило на тебе сильніше враження. Твої батьки пожертвували заради тебе життям. І повір, що нехтувати їхньою жертвою заради якоїсь там торбинки з магічними жартами — то не найкраща віддяка.
Люпин пішов. Гаррі стало набагато гірше, ніж у Снейповім кабінеті. Вони з Роном повільно підіймалися мармуровими сходами. Проминаючи однооку відьму, Гаррі згадав про плащ-невидимку, що й досі лежав десь там, але не наважився по нього полізти.
— Це я у всьому винен, — раптом промовив Рон. — Я переконав тебе піти. Люпин має рацію: ми повелися, як останні дурні, не можна було так робити...
І він знову замовк. У коридорі, де походжали тролі-вартові, вони побачили Герміону. Вона йшла їм назустріч. По її обличчю Гаррі зрозумів, що вона вже чула про їхню пригоду. В нього похололо серце — невже вона розповіла професорці Макґонеґел?
— Що, прийшла з нас познущатися? — безцеремонно спитав її Рон, коли вона зупинилася перед ними. — Чи, може, вже настукала?
— Ні, — сказала Герміона. В руках вона тримала листа, а її губи тремтіли. — Просто я думала, що вам треба це знати. Бакбика засудили до страти.
Розділ п'ятнадцятий
Фінальний матч
— Він... він мені прислав оце, — сказала Герміона, простягаючи листа.
Гаррі взяв його в руки. Пергамент був вологий від сліз. Чорнило розпливлося і деякі слова ледве вгадувалися.
Дорога Герміоно!
Ми си програли. Мені тілько можна привезти його до Гоґвортсу. День страти призначать пізніше.
Бікі так си тішив Льондоном.
Я ніколи не забуду, як ти нам помагала.
Геґрід.
— Вони його не вб'ють! — обурився Гаррі. — Не посміють. Бакбик абсолютно безпечний.
— Мелфоїв батько залякав увесь Комітет, — пояснила Герміона, витираючи сльози. — Ви ж його знаєте. А в тому Комітеті зграя старих ідіотів, які бояться всього на світі. Звичайно, треба буде подати апеляцію, так завжди робиться. Тільки я не маю ніякої надії... вони не змінять вироку.
— Змінять! — люто заперечив Рон. — Тепер ти не будеш займатися усім цим сама. Я тобі допоможу, Герміоно.
— Ой, Роне!
Герміона кинулася йому на шию і розридалася. Сконфужений Рон незграбно гладив її по голові. Нарешті Герміона його відпустила.
— Рон, мені дуже... дуже прикро за Скеберса... — ридала вона.
— Та... нічого... він був старий, — заспокоював її Рон, щасливий, що вона випустила його з обіймів. — З нього й так не було вже великої користі. Хтозна, а раптом мама з татом тепер куплять мені сову.
Через заходи безпеки, що їх запровадили після другого вторгнення Блека, Гаррі, Рон і Герміона вже не могли відвідувати вечорами Геґріда. Тепер єдиною нагодою порозмовляти з ним були уроки догляду за магічними істотами.
Було видно, що суворий вирок Геґріда приголомшив.
— Це всьо моя вина. Мене гейби заціпило. Вони там повсідалися в чорних мантіях, а я всьо наплутав... Усі ті цифри, що ти мені записала, Герміонко, вилетіли з голови. А далі встав Луціус Мелфой та й почав забивати їм баки, і Комітет зробив так, як він їм сказав...
— Ми подамо апеляцію! — рішуче мовив Рон. — Не здавайся, ми вже цим займаємося!
Разом з іншими учнями вони поверталися до замку. Попереду йшов Мелфой з незмінними Кребом та Ґойлом. Він постійно озирався і глузливо реготав.
— Нічого не вийде, Роне, — засмучено сказав Геґрід біля замкових сходів. — Увесь Комітет у кишені Луціуса Мелфоя. Я тілько си постараю, щоб останні Бікові дні були найфайніші в його житті. То мій борг перед ним...
Геґрід повернувся і поспіхом пішов до своєї хатини, затуливши обличчя хустинкою-як-скатертинкою.
Мелфой зі свитою стояв біля головних дверей замку
— Дивіться, реве як бугай! Ви бачили когось нікчемнішого? — глузував Мелфой. — І він ще хоче, тіпа, бути вчителем!
Гаррі з Роном кинулися до Мелфоя, але їх випередила Герміона — ЛЯСЬ!.. Вона заліпила Мелфоєві такого дзвінкого ляпаса, що Мелфой аж захитався. Гаррі, Рон, Креб і Ґойл остовпіли, а Герміона замахнулася знову.
— Не смій так казати про Геґріда, ти, смердючий вилупку...
— Герміоно! — Рон намагався схопити її за руку.
— Відійди, Роне! — вихопила чарівну паличку Герміона.
Мелфой позадкував. Заціпенілі Креб і Ґойл чекали вказівок.
— Ходімо, — буркнув Мелфой, і вся трійця зникла в переході, що вів до підвалів.
— Герміоно!.. — не знаходив слів приголомшено-захоплений Рон.
— Гаррі, ти мусиш обіграти його в фінальному матчі! — відчайдушно вигукнула Герміона. — Просто мусиш! Я не переживу слизеринської перемоги!
— Уже почалися замовляння, — нагадав їм Рон, що й далі вражено зиркав на Герміону. — Побігли.
Вони поспіхом піднялися мармуровими сходами до класу професора Флитвіка.
— Запізнюєтеся, хлоп'ята! — дорікнув Флитвік. — Швиденько заходьте і виймайте чарівні палички. Сьогодні експериментуємо з підбадьорливими чарами. Уже всі розбилися на пари...
Гаррі й Рон поспішили до задньої парти й відкрили свої портфелі. Рон озирнувся.
— А де ділася Герміона?
Гаррі теж озирнувся. Герміони в класі не було, але коли він відчиняв двері, вона стояла поруч.
— Дивно, — глянув на Рона Гаррі. — Може... може забігла в туалет?
Але Герміона так і не з'явилася на уроці.
— Підбадьорливі чари їй би не завадили, — сказав Рон, коли весь їхній клас, усміхаючись від вуха до вуха, чимчикував на обід. Після підбадьорливих чарів усім було весело.
Герміона не прийшла й на обід.
Коли вони доїли яблучний пиріг, підбадьорливі чари дещо вивітрились, і Гаррі з Роном занепокоїлися.
— Слухай, а Мелфой не міг їй щось зробити? — стурбовано припустив Рон, коли вони підіймалися до ґрифіндорської вежі.
Вони проминули тролів, сказали Гладкій Пані пароль ("Цокотуха") і протислися крізь отвір у вітальню.
Герміона міцно спала за столом, поклавши голову на розгорнутий підручник з числомагії. Вони посідали поруч і Гаррі легенько її штурхнув.
— Щ-що? — зірвалася Герміона, нестямно роззираючись довкола. — Пора вже бігти? Який з-зараз буде урок?
— Віщування, але аж через двадцять хвилин, — заспокоїв її Гаррі. — Герміоно, а чому ти не прийшла на замовляння?