Українські билини (збірка)
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Українські билини (збірка)». Краткое содержание книги:
— Хіба я красива? — каже Продора. — У царя Далмата є дочка Настасія 22, то в неї й служниці кращі за мене.
— А чи не чула ти, щоб був богатир сильніший за мене?
— Знаю. У Перськім царстві Івашка такий сильний, що через те царство ні звір не проходить, ні птах не пролітає.
Через два-три дні збирається він у похід і каже:
— Я поїду воювати з Івашкою. їде від довго чи скоро. Скоро казка кажеться, а нескоро діло робиться. Іде він та й думає: «Знайду я красу неописанну, то, може, й женитися прийдеться, а благословення у батька й матері я не просив. Треба вернутись і взять благословення».
Задумав — зробив. Повернув свого Олона Віщого і через два дні був уже в рідному краї. Жахливе видовище постало перед ним. Через три чи штири місяці після його від’їзду татари напали знов, розбили військо князя Кардауса, його сім’ю і дванадцять богатирів узяли в полон, посадили в темницю і викололи їм очі 23.
Поїхав Єруслан до тюрми. Була якраз обідня перерва 24. Дав він вартовим грошей і попросив: «Дозвольте мені дати милостиню тим, що в тюрмі сидять». Варта пропустила його.
— Здрастуйте, князь Кардаус зі своїми богатирями. І ви, найдорожчі батьки!
А князь говорить:
— Голос твій чую, і він мені здається знайомий. Але по причині сліпоти не знаю, хто ти.
А мама й тато пізнали сина та й у плач.
— Якби ти був з нами, цього б не сталося. Ми ж тебе просили, щоб ти не йшов.
— Я зітну голову Ахмет-Булату за те, що він дав клятву і порушив її, — сказав Єруслан.
Батько каже:
— Що з того, що його покараєш? Але ж ми світу не видимо?
Питає Єруслан князя Кардауса. чи не чув він, де є жива вода.
— Чув я, що в індійського царя, який зветься Вогняний Щит — полум’яний Спис 25, є таке джерело. Але чи зумієш ти туди дійти? Це дуже нелегко.
— Будь вона на краю світу — я дійду туди і дістану.
Вийшов він і сів на коня. А тут уже дізналися, що хтось заходив. Татари — на коней — та й за ним. А він обернувся та й питає:
— За ким женетеся, молодці?
— За Єрусланом Лазаревичем.
— Я — Єруслан Лазаревич. Вам не догнати мене, як буйного вітру.
Та вдарив нагайкою Олона Віщого і зник. їхав він довго чи скоро. Скоро казка кажеться, Та нескоро діло робиться. Виїхав він на широке поле, А там велика рать побита. Бачить — серед поля Лежить щось таке велике, Як стіг сіна, і хропе. Кінь злякався і впав на коліна.
Єруслан взяв коня за повід, Підвів ближче, а той стіг питає: «Хто ти і чого тобі треба?» А то не стіг сіна був, А голова непомірно велика 26. Подивився Єруслан на ту голову і сказав:
— Я — син славного і могутнього богатиря Лазаря Лазаревича. Звати мене Єруслан Лазаревич. Я їду в Індійське царство шукати живої води, бо мої батьки не мають очей — злочинна рука їх виколола. А ти хто будеш?
— Мене звать Росланій 27. Друже, тобі не дістати тої води. Той цар дуже злий, він тобі води не дасть. Через нього я страждаю тут.
Бачиш, яка моя голова?
А нижче лежить моє тіло.
Нога три сажня, а рука — два.
У того царя був меч-кладенець 28.
І він мені відрубав тим мечем голову.
А його самого ніякий меч не бере,
Лиш той, яким відрубана моя голова.
Він лежить у мене під головою.
У одної матері неоднакові діти.
Я он який вигнався,
А брат мій малий, як нігтик, але сильний.
Коли той цар відрубав мені голову, Брат підскочив, вихопив меч з його рук, Кинув під мою голову і сказав: «Пропадає мій брат, то хай пропадає І меч, від якого він загинув». Я бачу, твоя рука достойна цього меча.
Візьми його.
А як дістанеш живої води,
Не забудь і мене, нещасного.
Але знай одне:
Як удариш цим мечем царя,
То другий раз не бий.
Бо він зцілиться.
Стане в десять разів сильніший
І вб’є тебе».
Узяв Єруслан меч, попрощався з Росланієм, сів на коня і поїхав, їхав він скоро чи довго. Скоро казка кажеться, Та нескоро діло робиться. Іде він день, їде ніч. Котре небо його мочило, Те його й сушило. Це ще не казка,
Це приказка.
Казка буде після обіду.
Коли поїмо м’якого хліба
Та ще поїмо пирога,
То потягнем бичка за рога 29.
Показалося й Індійське царство. Цар Вогняний Щит побачив його й палить, пече вогнем. Єруслан виставив білий прапор: «Я їду не воювать, а вести переговори». Перестав цар пекти, а лише трохи гріє. Під’їжджає він зі своїм військом до Єруслана. Єруслан
— Здрастуй государ, індійський цар. Я не воювать прийшов, а просить тебе, щоб ти мені дав живої води.
Цар вислухав та й каже:
— У мене є жива вода. Але в мене такий звичай, що перше треба воювати зі мною. Побідиш — усе візьмеш, а не побідиш — голову зніму і кінці в воду.