Людина без властивостей. Том I

Та щойно він, сповнений вражень і планів — нових і, як ще, можливо, ніколи доти, зрілих, — переступав поріг дому, з ним ставалася переміна, що кидала його в розпач. Досить було йому поставити на мольберт полотно чи покласти на стіл аркуш паперу, як у нього виникало жахливе відчуття, немовби з його серця щось вислизнуло. Голова лишалась ясна, і план у ній мрів ніби в прозорому, чистому повітрі, ба більше — план навіть розділявся на два чи й більше планів, які могли б позмагатися між собою за першість; однак зв’язок між головою і першими рухами, потрібними для роботи, мовби щось відтинало. Вальтер не зважувався й пальцем поворухнути. Він просто не вставав з місця, де саме сидів, і думки його зіслизали з поставленого ним перед собою завдання, наче ото сніг, щойно випавши, з даху. Вальтер не знав, чим заповнювався час, але не встигав він спам’ятатись, як наставав вечір, і оскільки після кількох таких випадків він приходив додому вже зі страхом перед тим, що вони повторяться, то цілі тижні почали пролітати вервечками, минаючи, мов плутаний напівсон. Ця безвихідь гальмувала всі його рішення й починання, діймав гіркий смуток, і його неспроможність оберталася на біль, який часто, щойно він зважувався за щось узятись, виникав, мов носова кровотеча, десь у чолі. Вальтер був лякливий, і ці явища, які він помічав у собі, не лише заважали працювати, а й дуже страхали, бо, здавалося, такою мірою не залежали від його волі, що нерідко нагадували йому наближення розумової деградації.

Та хоч його стан протягом останнього року чимдалі погіршувався, він водночас знаходив дивовижну підтримку в думці, якій доти ніколи не надавав достатнього значення. Думка ця полягала ні в чому іншому, як у тому, що Європа, де йому доводилося жити, безнадійно виродилась. У часи, зовні щасливі, але всередині в стані занепаду, властивому, либонь, будь-якій справі, а отже, й духовному розвитку, якщо до нього не докладати особливих зусиль і не підживлювати його новими ідеями, — у такі часи, мабуть, належало б, власне, насамперед поставити собі запитання про те, яких запобіжних заходів можна вжити; але саме в такі часи плутанина розумного, дурного, підлого й прекрасного така глибока й складна, що багатьом людям вочевидь простіше вірити в яку-небудь таємницю, тож вони й проголошують якийсь нестримний занепад чогось такого, чому годі дати певну оцінку й чому притаманна врочиста невизначеність. Та воно, по суті, й однаковісінько, що це таке — раса, неварена рослинна їжа чи душа; як і в разі будь-якого здорового песимізму, тут важливо лише одне: знайти щось неминуче, за що можна вхопитися. І хоч у кращі роки такі теорії викликали у Вальтера усмішку, невдовзі він збагнув їхні великі переваги й почав звертатися до них і сам. Коли доти погано й не здатним до роботи почувався він, то тепер нездатним до неї був час, а сам він, Вальтер, був здоровий. Його життя, яке ні до чого не привело, дістало раптом приголомшливе пояснення, виправдання епохального масштабу, гідне такого життя; ба більше, воно набувало характеру просто-таки великої жертви, коли він брав у руку й знову відкладав олівця чи перо.