Мобі Дік, або Білий кит
- Автор: Мелвилл Герман
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-4581-2
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Мобі Дік, або Білий кит». Краткое содержание книги:
Утім, існувала одна обставина, яка послаблювала мою певність у тому, що мені виділять пристойну частку від спільного прибутку. Я ще на березі почув достатньо і про капітана Пелега, і про його дивакуватого старого приятеля Білдада; казали, що їм як двом головним власникам «Пекводу» інші власники – не такі поважані і до того ж розсіяні по всьому острову – дозволяють вирішувати всі корабельні справи на власний розсуд. І слід гадати, що в такому питанні, як набір команди, слово старого скнари Білдада могло важити найбільше – тим паче що він був тут, на борту «Пекводу», і читав тут свою вічну Біблію, зручно вмостившись у капітанській каюті, наче в себе вдома перед каміном. Та поки Пелег марно намагався обстругати перо великим кишеньковим ножем, старий Білдад, на мій превеликий подив – адже саме він був зацікавленою особою в цій справі, – старий Білдад, не звертаючи на нас ані найменшої уваги, мимрив собі під ніс: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль…»[115]
– Скарби, капітане Білдад? – перепитав Пелег. – Атож, що ти там кажеш про скарби? Як ти гадаєш, скільки ми повинні дати цьому хлопчині?
– Це відомо тобі самому, – пролунала замогильна відповідь. – Сімсот сімдесят сьома частка – це не забагато, як ти гадаєш? «…де міль і хробацтво нівечить, але…»
«Ото скарб, справді, – подумав я. – Сімсот сімдесят сьома частка! Я бачу, друже Білдад, ти страшенно боїшся, щоб я не зібрав великих скарбів на тому світі, де їх «міль і хробацтво нівечить». Це справді була дуже «довга пайка», і хоча з першого погляду велика цифра викликає в необізнаної людини хибне уявлення, найпростіші міркування доводять, що хоч би яким великим було число сімсот сімдесят сім, якщо його поставити в знаменнику, стане зрозуміло, що одна сімсот сімдесят сьома частина фартингу – це набагато менше, ніж сімсот сімдесят сім золотих дублонів; а я був саме такої думки.
– Ох, бодай тобі, Білдаде! – гримнув Пелег. – Чи ти хочеш обдурити цього хлопця? Треба дати йому більше.
– Сімсот сімдесят сьома, – повторив Білдад, не відводячи очей від книги, і забурмотів знову: «…бо де твій скарб, там буде і твоє серце».
– Я записую його на трьохсоту частку, – оголосив Пелег. – Чуєш, Білдаде? Я сказав: на трьохсоту.
Білдад полишив книгу і, з урочистим виглядом повернувшись до Пелега, мовив:
– Капітане Пелег, у тебе добре серце, але не забувай про свій обов'язок щодо інших власників корабля – а серед них багато вдів і сиріт – і не забувай, що, надто щедро винагородивши цього юнака за його працю, ми відберемо шматок хліба у цих вдів і сиріт. Сімсот сімдесят сьома частка, капітане Пелег.
– Слухай, Білдаде! – гарикнув Пелег, схопившись із місця і тупаючи ногами. – Провалитись мені на місці, якби я слухався твоїх порад у таких справах, у мене на совісті лежав би такий тягар, що він потопив би найбільший корабель, який коли-небудь огинав мис Горн!
– Капітане Пелег, – незворушно заперечив Білдад, – може, твоя совість сидить у воді на десять дюймів чи на десять сажнів, це тобі краще знати; але ти затявся у своїй грішній омані, і боюся, що твоя совість дала таку течу, від якої сам ти врешті-решт підеш на дно – просто до пекла, капітане Пелег.
– Он як! До пекла! Ти мене скривдив! Це тяжка кривда. Казати людині, що вона піде до пекла, це ж просто пекельні глуми. Чорт забирай! Тільки скажи це ще раз, Білдаде, і побачиш, що буде. Я… я… та я козла живцем проковтну, зі шкурою та рогами! А ну геть звідси, нудисвіте, геть, кислоокий сучок! Забирайся звідси прямим курсом!
З цими словами він кинувся на Білдада, але той слизнув убік з якоюсь неймовірною спритністю.
Спантеличений цією раптовою сваркою між двома головними і відповідальними власниками корабля і вже вагаючись, чи варто найматися на цей корабель з такими непевними хазяями і непостійними капітанами, я відступив від дверей, щоб пропустити Білдада, оскільки був певен, що він прагне втекти від Пелегової люті. Але, на мій подив, той спокійнісінько всівся на транці і вочевидь не мав наміру кудись іти. Він давно звик до грішної впертості Пелега та його манери поводитися. Що ж до Пелега, то він також, виливши всю свою лють, сів на місце – сумирний мов ягнятко, однак усе ще тремтів, бо його нервове збудження не вляглося остаточно.
115
«не збирайте собі скарбів…» – Білдад цитує Нагірну проповідь (Євангеліє від Матвія, VI).