Польовий командир

…Дружина накинулася на міністра так, буцімто він був хоч у чомусь винним:

— Ну, і що тепер буде? Валентина — моя єдина подруга, і я не збираюся від неї відмовлятися через те, що вона з твоїм дорогеньким Петрусиком розлучилася! А він теж — не довго переймався! Знайшов собі пані майора!

— Та хто тобі каже відмовлятися? — здивувався Валерій Георгійович. — Просто слідкуй, щоб запрошувати їх до нас нарізно: або Петра з Галиною, або Валентину з цим… як його… — він зробив кілька невизначених жестів та згадав, — польовим командиром.

Та Валентина найближчим часом до Одвірченків і не збиралася: цими вже вихідними вона везла Миколу Шульженка до батьків на село, і найбільше її зараз турбувало — чи стане батько звати Миколу, як колись художника та прикордонника, той та він, чи таки як другого свого зятя, відомого на весь Київ бухгалтера Валерія Володимировича Соєва — синочком.

м. Київ