Прокляті
- Автор: Паланик Чак
- Серия: Мэдисон Спенсер #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5746-4
- Переводчик: Антоніна О. Івахненко
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Прокляті». Краткое содержание книги:
— Алло? — а потім: — Добре. Ми спустимося через хвилину.
Я знову хитаю головою. Ні. Ні, дякую, не треба мені «ксанакса».
Мама знову починає копирсатися у вечірній сумочці.
— Це несправжній подарунок на день народження, — зауважує вона, — але, про всяк випадок… — і простягає мені круглу згорнуту пачку з пластику чи вінілу, на якій надрукований візерунок у вигляді котячої мордочки, що повторюється. Пластмаса чи фольга на дотик така гладенька, що здається мокрою; вона занадто гладенька, щоб її було легко тримати; і тому, коли я хочу взяти її, вона вислизає з руки й падає на підлогу. Від неї здіймається лікарняний запах пудри й латексу.
Моїх батьків уже немає: вони вислизнули з номера-люкс ще до того, як я зрозуміла, що тримаю п'ятнадцятифутовий запас презервативів із зображенням «Хелло Кітті».
Розділ вісімнадцятий
«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Крок за кроком я забуваю своє життя на Землі, на що це схоже — бути живою, але сьогодні трапилась одна подія, яка несподівано примусила мене знову все пригадати — ну, можливо, не зовсім усе, — але я тепер принаймні розумію, скільки я забуваю. Чи придушую в собі».
Комп'ютеризований автонабирач у Пеклі ставить собі за мету обирати номери майже без винятку з урядового списку номерів, за якими дзвонити не можна. Я майже відчуваю запах приправ для тушкованої риби у подиху людей, чий обід я перериваю, навіть через оптоволоконні, чи які там вони, телефонні лінії, що з'єднують Землю з Пеклом, коли вони кричать на мене. Серветки все ще стирчать з-за комірців їхніх тенісок, плескаючи по сорочці, всі в плямах від «домашніх обідів» у пакетиках чи від соусу «зелена богиня», — а ці сердиті люди в Детройті, чи в Білоксі, чи в Аллентауні кричать на мене: «Йди до біса…»
Атож, може, я й нерозсудлива, неотесана порушниця, що втручається в смачний ритуал їхньої вечірньої трапези, але я вже давно випередила всі їхні ворожі побажання.
Цього дня, місяця чи століття я підключаюсь до автоматизованого робочого місця, отримую крики й погрози, розпитую людей щодо їхніх уподобань як споживачів шарикових ручок, коли відбувається щось несподіване. До системи надходить телефонний дзвінок. Вхідний дзвінок. На мене кричить якийсь придурок, що жує м'ясний рулет, коли в гарнітурі раптом лунає сигнал дзвінка. Схожий на сигнал з іншої лінії. Я навіть гадки не маю, звідки він йде: з Землі чи з Пекла, а визначник номера блокований. Тієї ж миті, коли любитель м'ясних рулетів кидає слухавку, я натискаю Ctrl+Alt+Del, щоб звільнити свою лінію, і кажу: «Алло!»
Дівчачий голос питає:
— Це Меді? Ви Медісон Спенсер?
Я питаю: а вона хто така?
— Це Емілі, — каже дівчина, — з Британської Колумбії, — та, тринадцятирічна. Дівчина з дуже важким перебігом СНІДу. Вона перенабрала мене, й уточнює: — Ти справді мертва?
Як цвях в одвірку, кажу я.
Ця Емілі зауважує:
— Я перевірила, ти дзвониш мені з Міссули, штат Монтана…
Я кажу: ще б пак…
Вона питає:
— Коли я тобі передзвоню за твій рахунок, ти погодишся сплатити його?
Звичайно, кажу я. Спробую.
І ось — клац! — вона кладе слухавку.
Напевно, не зовсім етично робити особисті дзвінки з Пекла, але так роблять усі. По один бік у мене сидить хлопець-панк, Стрілець, сидить так близько, що його затягнутий у шкіряну куртку лікоть майже торкається мого светра. Стрілець бавиться з великою англійською булавкою, що стирчить у нього з щоки, і каже у гарнітуру: «Ні, чесно, я вважаю, що ти ще й неабияка гаряченька, — і додає: — Коли твій рак шкіри дасть метастази, нам з тобою треба буде десь добряче зависнути…»
Біля другого ліктя в мене сидить цей башковитий Леонард: він дивиться в одну точку й каже в мікрофон: «Ферзь переходить на G5…»
Поки я сиджу тут, і голова в мене затиснута в гарнітуру, навушник прикриває одне вухо, дріт від мікрофона обмотаний навколо голови так, щоб сам мікрофон майже торкався губ, — наді мною нависає Бабетта: вона намотує круги й ріже мені волосся манікюрними ножицями зі своєї сумочки, роблячи мені найідеальнішу зачіску «паж» із перпендикулярним чубчиком. Навіть їй байдуже, що я спілкуюся за рахунок Пекла.