Прерія

— Що ви на це скажете, пане збирачу комашок? — не закричав, а заволав він. — Цю бджілку вистежили до дупла!

— Це чудово! Дивовижно! Повчально! — хрипким голосом відповів природолюб, розчулено кліпаючи очима й добродушно повертаючи свою перуку на місце. — Рідкісна й преславна подія! Але я не сумніваюсь, що це все цілком відповідає звичайному зв'язкові причин і наслідків.

Вибух сум'яття, однак, негайно вщух, і всі троє оточили старого, благоговійно дивлячись на його сльози.

— Мабуть, так воно і є, бо звідки ж йому так добре знати всю цю історію, що мало кому відома, окрім нашої родини, — вимовив нарешті капітан і втер очі, зовсім не соромлячись показати, який він зворушений.

— А ми думали, що його давно вже немає, — вів далі офіцер. — Мій дід умер від старості, а він же був, як сам казав, молодший за свого друга.

— Не часто молодості доводиться бачити неміч старості! — зауважив трапер і, підвівши голову, спокійно і гідно озирнувся надовкруг. — Коли я ще тут, юначе, значить, так захотів господь, що охороняв мене ради мети, лише йому відомої, протягом вісімдесяти довгих і важких років. Я той самий чоловік, можеш не сумніватися: чого б це мені сходити в могилу з такою брехнею на вустах?

— Я анітрохи не сумнівався у вашій щирості, я лише вражений всім, що сталося! Чому я зустрів вас, шановного й улюбленого друга моїх батьків, у цій пустелі, так далеко від східних країв, де жити безпечніше й зручніше?

— Я прийшов на ці рівнини, щоб не чути гупання сокир, бо сюди, безперечно, ніколи не примандрує лісоруб! Але і я можу запитати тебе про те ж саме. Може, ти з того загону, що його Штати послали сюди подивитися, чи вигідне їхнє нове надбання?