Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.
- Автор: Жеребцова Полина
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-8343-8
- Переводчик: Роман Трифонов
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.». Краткое содержание книги:
Хава теж живе на першому поверсі, тільки в неї інший під’їзд. Рятують мене тільки медитація, зарядка за йогою та книжки про Будду.
Ми з Хейдою ходили до її школи № 61. Це дуже далеко. Ожеледь страшна. Я двічі впала, послизнувшись, і мало голову не розбила. Похід в один бік зайняв дві години.
Я говорила з нею про Агні-йогу, а Хейда завела розмову про кохання. Вона сказала, що вірить у кохання.
— Кохання — це прекрасний сон! — бурмотіла Хейда, притискаючи до грудей руки в рукавицях. — Коли хлопець і дівчина одружуються й у них буває перша шлюбна ніч, сам Бог радіє! Адже на землі кохання стає більше! І людей стає більше! І люди поклоняються Богові та роблять добрі справи!
— Нема ніякого кохання! — сказала я їй. — Кохання не існує! Це казочки для дурників! Буває або дружба на довгі роки, або спільне марнування часу, та й по всьому!
— О, Поліно, це не так! Серце моє говорить, що існує кохання! — сперечалася зі мною Хейда. — Це так прекрасно, коли хлопець і дівчина кохають одне одного! А коли в них народжується дитина, усі янголи приходять на неї подивитися!
— Яка дитина?! Кому вона потрібна?! Мати б’є її лінійкою, якщо вона не прибирає ящики з зошитами, а в школі її називають «гаскі хак»! — зненацька випалила я.
Хейда засміялася:
— Та ти жартуєш!
Але я не жартувала. Нема ніякого кохання! Нема! Та й кому воно потрібне, те кохання? Хейда дурненька одинадцятирічна дівчинка. Бути б і мені, як вона. Але, на жаль…
Ах, навіщо нам Шекспір розповів про Джульєтту?
Учора в класі в мене стілець відбирали. Малка та Лінда. Їм допомагав Хасик-забіяка. Побилася з ними. Перемогла. Але в бійці старий дерев’яний стілець хруснув і повністю зламався.
У школі стільців мало. Залізних стільців майже не лишилось, а дерев’яні поламані, і кожен підписаний. Ножами ім’я своє діти пишуть. Потім, якщо стілець пропаде, легко знайти. Ремонт у школі багато років не робили. У мене тепер і стільця немає. Сиджу на підвіконні. То на вчителя гляну, то вниз із третього поверху. Так уроки й минають.
Учора на годину дали світло. Подивилася кіно «Дракула». Усю ніч не спала. Боялася заплющити очі.
У школі до мене колишня соратниця Заїра підкотила. Відтоді як новина про кохання Маги пронеслася школою, вона зі мною не розмовляла, а тут підійшла.
— Давай, — каже, — з’ясуємо, хто буде з ним!
— Що? — питаю. — Ти збожеволіла?!
— Ми будемо битись! Ти і я! Хто переможе — той і з Магою!
— Я взагалі не з ним. Я сама собою.
— Будемо битись!
— Потренуйся спочатку, — кажу. — Як я буду з тобою битись? Я йогою і зарядкою щодня займаюсь. А ти?
Заїра замислилась. А тоді образилась:
— Сама ти жалюгідна!
І втекла.
Бандитки з «шістки» залізли на парти з ногами і сиділи — розповідали непристойні анекдоти. Веселили Лур’є-Левицю. Вона, як завжди, була вдягнена в костюм із короткою спідницею. Волосся довге, очі незмигні. На вигляд років п’ятнадцять із гаком! Що вона робить у нашому 7-му класі?! Начебто дитина юристів. Більше нічого про неї не відомо.
Вона дивилася на своїх дівчат, примружвши очі, і тільки кивала їм, навіть не усміхаючись. Малка, Лінда, Німа, Міла та Яха дуже старалися її розсмішити.
Помирилася з Хейдою! Ми разом ходили на городи по воду. Інакше нема чого пити. Потрібно і на суп принести води, і щоб помитися. Через те що потрібно було наносити води, ми не пішли до школи. Походи по воду займають по п’ять-сім годин. Холодно. Черги великі. Набираємо на городах. Там із труби помалу вода тече.
Лунет натякала, що Хейда в мене «служниця» — бо ходить усюди зі мною. Але посварити нас іще раз їй не вдалося!
Поля
Зробила млинці! Три години над пічкою стояла. Газ дали!
Понесла млинці до тьоті Алі, Ерика й бабусі Тосі. А вони навіть не скуштували! Кажуть:
— У тебе млинці на простій воді й без цукру. Ми на молоці робимо! Цукор і масло кладемо!
Я так старалася. Зробила з того, що було. Дуже прикро.
У школі грала в хованки з Тиною та Сетою. Холодно. Шибок немає. Уроків зазвичай усього два-три. Ми ховалися в порожніх кабінетах.
Усі бояться, що буде землетрус. Я хочу жити.
Поля
Патошка зранку з’явилася. Дружити. Вочевидь, їй сподобалось у нас. Учора заходила, внюхавши млинці. Я до неї причепилася з йогою, стала книжку показувати. Вона про йогу знати нічого не знає. Аж раптом раз — і сіла в справжню позу «лотоса»! А це непросто!!! Я рік тренувалася!