Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89

— Чому б вам, Іване Пилиповичу, не піти до нас санітаром, — раптом запропонувала мені завідуюча. — Добре подумайте, а як надумаєтеся, неодмінно приходьте.

Така пропозиція великою мірою співпадала з моїми та Петровими планами, відтак я обіцяв написати заяву, хоч щось нерозпізнане запротестувало в моїй душі. Може, то був підсвідомий протест проти ритуалу, який незмінно виконувався в останню п’ятницю кожного місяця: щербата сестра обходила палати й ніби між іншим повідомляла, що наступного понеділка у завідуючої відділенням день народження; що в останній понеділок місяця у кабінет до завідуючої займали чергу ходячі хворі й родичі лежачих. На мої обурення, пам’ятаю, сусід по палаті порадив: “Будь вище цього, і ти досягнеш істинних висот у житті”. Ми тоді довго сміялись. День у день ми набиралися сил, отож будь-який жарт, каламбур присмачував наше одужання.

…Вдома я остаточно зміцнів і в один з вихідних запросив Петра до Голосіївського лісу. Дув холодний вітрисько, натрапивши на затишний ярок, ми вмостилися на пеньках, і я переповів Петрові останнього Свєшникового листа, в якому йшлося про експеримент, проведений його групою. Вони вирішили, застосувавши метод Ікс, розсипати на пісок чотириповерховий будинок, призначений для знесення. Для повної безпеки навколо розставили людей, і Свєшников подав знак. Та нічого очікуваного не сталося! Засмучені невдачею хлопці вже хотіли були махнути рукою на свій намір, коли Свєшников здогадався зайти до будинку. Вже на першому поверсі вій побачив занехаяну болонку, що спала в кутку крихітної комірчини на злежаній лахманині. Собака в руки не далася, зі скавучанням кинулася надвір. Після цього експеримент повторили, і будинок в одну мить безшумно перетворився на хмару пилу. Все це зафіксували на кіноплівку. Тепер Свєшников остаточно переконався: природа, допускаючи безрозсудний розвиток нищівної енергії, не могла їй нічого не протиставити. “Розшукуймо ж собі подібних і діймо! — закликав Свєшников. — Щодалі нас більшатиме й більшатиме”.

Мені раптом спало на думку показати листа завідуючій відділенням і з нею про все відверто поговорити. Адже для нас з Петром диспансер з його тяжкохворими був просто необхідністю.

Проте завідуюча, як виявилося, вчилася на курсах підвищення кваліфікації.

— Зайдіть наступного понеділка, — сказала щербата медсестра. — До речі, не забудьте привітати її з днем народження.

Я повернувся додому. В поштовій скриньці на меде чекав лист від сестри Галини. Вона писала, що посадила грядку, огірки вже зійшли, що череди ще не пасуть, бо цієї весни багато всякої кусючої мошви, від якої дуріють корови, що Надійку невістка обіцяє привезти на початку липня, а коли збираюся приїхати до неї я?

Відповідь я написав того ж дня, розповів про свою хворобу, про те, як тамував приступи болю згадками про рідне село, про забави з маленькою Надійкою. Потім я повідомив, що, можливо, приїду в гості не сам, а з Петром і Свєшниковим, почистимо криницю і перекриємо сарай.