Війна з Росією

Комаров знав, що Путін мав на увазі. Як і в радянську епоху, під час війни в Афганістані, так і пізніше, після вторгнення в Україну, тіла вбитих військовослужбовців поверталися родичам без особливих церемоній: у простих дешевих дерев’яних трунах їх вивантажували біля будинків посеред ночі, щоб уникнути зайвого шуму і публічних скандалів. Батькам та іншим членам сім’ї при цьому суворо наказувалося тримати рот на замку. Їх залякували неприємними наслідками у разі розголошення інформації про подробиці смерті. Ні, не для Росії ця слізлива сентиментальність і моральні засади західних країн із їхнім ушануванням загиблих у бою: трунами, вкритими прапорами, і широким розголосом у пресі.

Під час спалаху гніву президента Філатов подався назад, підсвідомо бажаючи сховатися, ледве помітно переступаючи з ноги на ногу, як мала дитина, що відчайдушно намагається втрутитись у розмову дорослих. Нарешті, вирішивши, що гнів верховного головнокомандувача трохи розсіявся, він зібрав усю хоробрість у кулак і вигукнув:

— Вибачте, Володимире Володимировичу, що перериваю вас, але мені не вдалося закінчити і повідомити ключову інформацію про те, якої шкоди зазнав супротивник.

Путін, який уже повернувся, щоб іти, різко зупинився.

— Що ж, розкажіть більше, генерале! — сказав він льодяним голосом.

— Ми отримали повідомлення, що два наших Су-25 потопили два натовських військових корабля, пришвартованих у ризькій гавані, — кажучи це, Філатов мав серйозний вираз обличчя, адже не знав, чи втішить Путіна те повідомлення. — Нашим літакам було наказано топити кораблі латвійського військово-морського флоту, проте зрештою надійшла доповідь, що одне зі знищених суден було британським, а друге — німецьким.

Комаров побачив, що міністр закордонних справ, який стояв поруч із президентом, закляк.

— Володимире Володимировичу, це зовсім не пов’язано з принципом «розділяй і пануй», який я насаджував між натовськими союзниками за вашою вказівкою, — промовив він із м’яким сарказмом професійного дипломата, який хоче звернути увагу на кричущу некомпетентність солдафонів. — Складно уявити щось більш ефективне, ніж знищення німецького військового корабля, для того щоб підштовхнути Німеччину до виконання статті 5 натовського договору про спільні дії проти будь-якого агресора. До речі, це стосується і корабля британського військово-морського флоту. Одним ударом наші льотчики об’єднали НАТО у боротьбі проти Російської Федерації. Вітаю вас, Михайле Миколайовичу! — міністр закордонних справ презирливо подивився на начальника генерального штабу, який відповів йому поглядом, сповненим люті.

Путін у гніві повернувся до Гареєва:

— Я вимагаю докладної доповіді про те, як все сталося! Якщо це правда, то командувач військово-повітряних сил має бути не лише знятий з посади, а й сидіти в «Лефортово» максимум через годину. Вам зрозуміло?

Гареєв хотів сказати, що точно ідентифікувати кораблі з відстані шість тисяч метрів практично неможливо, але він також знав: ФСБ доповідало про те, що натовські військові судна мали перебувати в порту. Тому все, що він міг зробити, — це кивнути.

— Буде виконано, Володимире Володимировичу, — промовив він.

— Добре, — відрізав Путін і попрямував до залу командного пункту. — Годі говорити про Латвію і зусилля наших військово-повітряних сил об’єднати НАТО проти мене. Тепер мені потрібна доповідь про інші прибалтійські країни та про можливу реакцію американців і НАТО.

Штабні офіцери докладно доповіли йому про успіхи російських військових в Естонії та Литві, які були захоплені після блискавичних авіаударів, підкріплених висадкою морського десанту на естонському узбережжі.

— А тепер, Вікторе Анатолійовичу, — звернувся Путін до помічника президента — ваше завдання зробити ці країни частиною Росії. Я хочу, щоб у кожній із них протягом десяти днів був проведений референдум. Запитання просте: хочуть чи не хочуть вони увійти до складу Російської Федерації. У цей же час їхні збройні сили треба буде розпустити. Російськомовні військові, звісно ж, повинні стати основою служби безпеки. Вони, незалежно від того, говорять російською чи ні, мають публічно присягнути мені як президенту. Той, хто не захоче робити це, повинен бути ув’язнений.

— Буде зроблено, Володимире Володимировичу, — з готовністю вигукнув екс-посол Росії в НАТО з легкою посмішкою. — Результат референдумів — передбачуваний. Ще товариш Сталін говорив: головне не як проголосували, а як підрахували!

Путін проігнорував цю спробу пожартувати і повернувся до Меркулова — начальника управління розвідки ФСБ:

— Якого наступного кроку нам варто чекати від американців, Лаврентію Павловичу?

Комаров помітив, як ретельно Меркулов добирає слова. Зрештою, присутні знали, що він зробив успішну кар’єру і в КДБ, і у ФСБ завдяки своєму вмінню передбачати майбутні події, а отже, не дозволяти затиснути себе в кутку рингу.

— Через свої втрати у Латвії американці, найімовірніше, займуть вичікувальну позицію, подобається їм це чи ні, Володимире Володимировичу. Їхній новий президент Тернер Діллон, звісно, темна конячка, але ми вважаємо, що вона буде обережна у своїх діях. І хоча під час своєї виборчої кампанії вона дуже критикувала Обаму за його слабкість у зовнішній політиці, реальність така, що Америка ще не повернула собі колишню рішучість після того, як Обама відступив від своєї так званої червоної лінії контролю за застосуванням хімічної зброї в Сирії та два роки тому, знову ж таки в Сирії, ви поставили йому шах і мат, давши команду атакувати повстанців, яких підтримували Штати, і тим самим допомогли Асаду встояти на ногах. Саме тоді був момент, коли США мали показати зуби і спробувати зупинити нас. Але вони не робили нічого, а тільки скаржились. Однак, як буває з усіма темними конячками, Діллон може здивувати нас. Загалом, вона вже це зробила, коли прийняла рішення послати своїх військових у Латвію. Нерозумно, але, тим не менш, несподівано. І я боюся, що будуть наслідки...