...коли один скаже: Слава Україні!
- Автор: Бандера Степан
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Дискурсус
- ISBN: 978-617-7236-22-0
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «...коли один скаже: Слава Україні!». Краткое содержание книги:
Для ближчого ознайомлення з життям і діяльністю Бандери, в книжці подано біографічний нарис Миколи Посівнича «Провідник ОУН».
Один із найбільших опонентів С. Бандери в ОУН Лев Ребет так характеризував в спогадах його діяльність на посаді Крайового провідника: «Його організаційний сприт і реалістичний підхід до справ, що особливо корисно виділявся на тлі загального молодечого романтизму середовища ОУН, спричинили те, що (хоч він порівняно короткий час очолював організацію в Західній Україні і не вклав нічого особливо питоменного та основоположного) серед оточення «Академічного Дому» він зумів здобути тривкіше місце. Він попросту став символом піднесення цього середовища, а посередньо всієї молоді того часу, і цю позицію не змогли захитати ні пізніший великий провал апарату, за який він формально відповідав, ні довгі роки його неприявности в роботі ОУН».
У 1933 р. до рук польської розвідки потрапив т. зв. архів Сеника -418 оригіналів та 2055 копій організаційних документів, унаслідок чого поліція провела масові арешти членів ОУН. Більшість керівного активу організації, у т. ч. і Степана Бандеру, було заарештовано 14 червня 1934 р., о 5-6 год. ранку, в Академічному домі у Львові. Більшість керівного активу організації, у т. ч. і Степана Бандеру, було заарештовано 14 червня 1934 р., о 5-6 год. ранку, в Академічному домі у Львові. Під час поліційних допитів на Бандеру постійно чинили психологічний та фізичний тиск. Так, його допитували з 9 год. 6 серпня до 20 год. 11 серпня 1934 р., не даючи змоги поспати. Але Провідник ОУН поводився гідно й був зразком для інших в’язнів. У зв’язку із вдалим замахом на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького протягом червня — листопада 1934 р. поліція заарештувала понад 800 осіб. У цей же час польська влада створила концентраційний табір у Березі Картузькій, де перебувало понад 120 оунівців.
Судовий процес над членами ОУН викликав жваве зацікавлення в Європі та Північній Америці, яке, до речі, підсилював суд над хорватськими усташами у Франції, котрі 9.ХІ.1934 р. вбили в Марселі короля Югославії Олександра І й міністра закордонних справ Франції Луї Барту. Іноземна преса жваво коментувала співпрацю між ОУН та усташами, називаючи Німеччину ініціатором цих терористичних актів. Польська влада намагалася показати себе перед західним світом демократичною та правовою державою, дозволяючи публікувати у пресі промови підсудних і матеріали процесу. Вона передчувала тріумф остаточного розгрому керівного апарату й структур ОУН та припускала, що промови членів організації, які співпрацювали зі слідством, остаточно знищать авторитет націоналістів в українському суспільстві. Однак процес, який мав стати останньою крапкою в історії ОУН, відіграв зовсім іншу роль. Закордонна й місцева (польська та українська) преса подавала реферовані промови обвинувачених, які зуміли схилити на свій бік ще більше людей і перетворити поразку на перемогу. Саме у 1935-36 рр., після двох гучних політичних процесів — Варшавського та Львівського — почав формуватися певний революційний міф, що дав змогу ОУН на початку 1940-х рр. стати провідною політичною силою в Західній Україні.
У ході Варшавського процесу (18.ХІ.1935 — 13.І.1936) судили 12-х членів ОУН, зокрема Степана Бандеру, Богдана Підгайного, Миколу Лебедя, Ярослава Карпинця, Миколу Климишина, Дарію Гнатківську, Ярослава Рака, Якова Чорнія, Катерину Зарицьку, Івана Малюцу, Романа Мигаля і Євгена Качмарського.
Степан Бандера та його товариші перетворили Варшавський процес на форум пропаґанди ідеї національно-визвольної боротьби. Вони звинувачували Польщу в знущанні над українським народом. С. Бандера був прикладом для інших підсудних, своїми демонстративними виступами надихав їх на активний спротив. За спогадами прокурора Желенського, юнак почав свій виступ такою заявою: «Як український громадянин, не підлягаю польським законам», — і це накинув своїм товаришам. Було видно, що він їхній провідник і вони слухають його у всьому. За це [ заяви] Бандеру силою вивели із зали суду. Від нього била невичерпна енергія та фантастична сила». Газета «Батьківщина» подавала загальне враження, яке підсудний справляв на журналістів: «Він низенького, маленького росту, худорлявий, лице молодого хлопчика, темноволосий, пристрижений, одягнений у чорне вбрання. Поводиться свобідно й починає зізнавати зрівноваженим голосом. Думки виявляє у ясній формі, з них видно, що це інтеліґент-на людина. Його зізнання роблять помітне враження. Ціла заля із зацікавленням слідкує за зізнаннями Бандери. Відчувається, що ця людина цілком не подібна до більшости підсудних. На запит Бандера відповідає — до вини не почувається, свою революційну діяльність я вважав тільки сповненням мого обов’язку». Своєю чергою кореспондент «Газети польської» («Gazeta Polska») так описував Бандеру: «Він має досить непоказний вигляд, низького зросту, щуплий, мізерний. Виглядає щонайбільше на 20-22 роки. Втягнуте підборіддя, жорсткі риси, неприємний вираз обличчя, бистрі очі з легким жалем, нервові рухи, зімкнуті важкі вуста».