Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

Перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований[165]. Отже, перестраховик нарівні з цедентом (перестрахувальником) несе відповідальність за перестрахованим договором страхування і отримує за це від цедента обумовлену частину страхової премії. Враховуючи це, пп. 156.1.1 передбачено зменшення страхових премій, нарахованих страховиком за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування, на суму страхових премій, нарахованих для подальшої сплати перестраховику за кожним з видів страхування за договорами перестрахування (з метою усунення подвійного оподаткування страхових премій — у цедента та у перестраховика).

Предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). При цьому в договорі повинні бути умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика»[166]. Тому є зрозумілою норма пп. 156.1.1, відповідно до якої страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування.

Принагідно слід зазначити, що відповідно до ст. 137.14 ПКУ, датою збільшення доходів від страхової діяльності є дата виникнення відповідальності платника податку — страховика перед страхувальником за укладеним договором страхування/перестрахування незалежно від порядку сплати страхового внеску, визначеного у відповідному договорі. Тобто страховик несе відповідальність за договором з моменту, передбаченому умовами договору, і саме з цього моменту здійснює збільшення свого доходу.

З іншого боку, за договорами довгострокового страхування життя та іншими договорами страхування, укладеними на строк більше одного року, а також договорами пенсійного страхування, укладеними відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», дохід у вигляді частини страхового внеску визнається у момент виникнення у платника податку права на отримання чергового страхового внеску відповідно до умов зазначених договорів (ст. 137.15 ПК).