Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту
- Автор: Библия
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ОО Василіян
- Переводчик: Іван Софронович Хоменко
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту». Краткое содержание книги:
3. Мудрість неспроможна вирішити життєвих загадок 1-15; безправ'я на світі 16-22
1 Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом: 2 час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати. 3 Час убивати й час лікувати, час руйнувати і час будувати. 4 Час плакати і час сміятись, час сумувати і час танцювати. 5 Час розкидати каміння і час його збирати, час обіймати і час обіймів уникати. 6 Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати. 7 Час роздирати і час ізшивати, час мовчати і час говорити. 8 Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир. 9 Що за користь тому, хто працює, з того, над чим він трудиться? 10 Я бачив те заняття, що Бог дав людям, щоб вони ним клопотались. 11 Усе він створив гарним у свій час, та й вічність він вклав їм у серце, одначе, так, що чоловік не може збагнути діл, що їх творить Бог, від початку до кінця. 12 Я зрозумів, що нема для чоловіка нічого ліпшого, як веселитись і заживати добра поки віку його. 13 А й те: чи їсть, чи п'є, чи заживає добра у кожній своїй праці, і це - дар Божий. 14 Я знаю, що все, що робить Бог, воно буде повіки; нічого до нього не можна причинити, нічого від нього відняти; Бог робить так, щоб його боялись. 15 Те, що є, - давно вже було, а те, що має бути, - вже є; Бог же викликає минуле. 16 Бачив я ще й таке під сонцем: на місці правосуддя - кривда; на місці справедливости - беззаконня. 17 Я мовив у моїм сеоці: Праведника і грішника Бог буде судити, бо час-пора на всяку річ і на всякий вчинок. 18 Я мовив про людей у моєму серці: Бог випробовує їх, щоб показати, що самі собі вони - скотина. 19 Бо доля людей і доля тварин - одна в них доля: як помирають ці, так помирають і ті, і один дух у всіх них; людина нічим не ліпша від скотини, бо усе - марнота. 20 Усе прямує до одного місця; все з пороху постало і все повертається у порох. 21 Хто зна, чи людський дух знімається угору, а дух звірячий сходить наниз додолу? 22 Я побачив, що нема нічого кращого для чоловіка, як радіти своїми ділами; така бо його доля; бо хто дасть йому побачити, що буде після нього?
4. Утиски 1-3; поміркованість 4-6; користі спільноти 7-12; запобігання ласки в людей - марнота 13-17
1 І знов побачив я всі утиски, що кояться під сонцем: пригноблені в сльозах, а утішителя немає; від рук гнобителів - насильство, а втішника немає. 2 І проголосив я мертвих, що вже вмерли, щасливішими від живих, які ще живуть, 3 а ще ліпшим від одних і других того, який ще не жив, тож не бачив лихих діл, що діються під сонцем. 4 Помітив я також, що всякий труд, що всяка в ділах спритність -то тільки обопільна заздрість: це теж лиш марнота й гонитва за вітром. 5 Дурний складає руки і їсть власне тіло. 6 Ліпша повна жменя спокою, аніж дві пригорщі повні труду та гонитви за вітром. 7 Бачив я ще й іншу марноту під сонцем. 8 Людина собі самотня, нікого другого не має; ні сина в неї, ані брата, а праці її нема краю, очі її не насичуються багатством. Для кого я працюю та позбавляю себе щастя? Це теж лиш марнота й лихий клопіт. 9 Двом ліпше, ніж одному, вони бо мають ліпшу користь із своєї праці. 10 Бо як упадуть, один одного підніме. Горе ж одному, як упаде, і нема нікого, щоб його підвести. 11 Так само, як лежать удвох - їм тепло; одному ж як загрітись? 12 Наскочить на одного хтось, удвох проти нього стануть; троїста нитка не так хутко рветься. 13 Ліпший юнак убогий та розумний, ніж цар старий та дурний, що вже не годен слухати поради; 14 він бо із тюрми виходить царювати, дарма що в його царстві народивсь убогим. 15 Бачив я всіх живих, що під сонцем ходять, як вони коло юнака, коло другого, товпляться, що мав на його місце стати. 16 Безліч було народу, усіх тих, котрим він перед вів; та ті, що прийдуть потім, не будуть ним раді. Це теж марнота й гонитва за вітром. 17 Вважай на свої ноги, як ідеш у дім Божий. Приступай слухняно: це ліпше, ніж коли дурні приносять жертви; вони бо не знають, що вони зло чинять.
5. Поміркована бесіда 1-2; про обітниці Богові 3-6; князі та царі 7-8; марнота багатства 9-16; треба користуватися з благ, бо вони - дари Божі 17-19
1 Не квапся устами твоїми, і серце твоє хай не спішиться вимовляти слово перед Богом, бо Бог на небі, а ти на землі: тим слів твоїх нехай буде мало. 2 Від багатьох клопотів походять сни, а від сили слів - дурні розмови. 3 Коли ти обречешся обітом перед Богом, не гайсь його виконати: Бог бо не любить дурнів; що обіцяв ти, те виконай. 4 Ліпше тобі не обрікатись, ніж обректись і не виконати. 5 Не давай твоїм устам уводити тебе в провину і не кажи перед посланцем: це сталось, мовляв необачно, - щоб Бог не розгнівивсь на твоє слово і діло рук твоїх не знищив. 6 Бо де багато снів і де багато слів - там марнота. Ти ж бійся - Бога. 7 Як побачиш у якійнебудь країні, що вбогого гноблять та ґвалтують суд і правду, то не дивуйся тому, бо над високим чатує вищий, а над ними ще вищий. 8 Користь для краю в усьому - цар, який дбає про оброблені поля. 9 Хто любить гроші, не має їх досить; а хто любить достатки, ніякої користи з них не має. Це теж марнота. 10 Множаться статки, множаться й ті, що їх поїдають; і яка користь тому, хто їх має, крім хіба-що тієї, що дивиться на них очима? 11 Солодкий сон робітника, чи з'їсть багато він, а чи мало; багатого ж пересит не дає йому заснути. 12 Є наболіле лихо, що я бачив під сонцем: багатство, що зберігається власником йому ж на шкоду. 13 І пропадає те багатство через якусь лиху пригоду, і як народжується в нього син, не має він у руках нічого. 14 Як вийшов з лона матері своєї нагий, так і повернеться; нічого не візьме за свою працю, щоб понести в руці з собою. 15 Це теж болюче лихо: яким прийшов, таким і відійде! Яка ж йому користь, що працював на вітер? 16 Та ще й до того увесь свій вік провів у темряві, в журбі, у великім гніві, у болях та досаді. 17 Ось що я визнаю за добре, за слушну річ для людини: їсти й пити та заживати собі добра з усієї праці, якою людина трудиться під сонцем за час свого життя, що Бог дає їй: така бо вже її доля. 18 Також кожен чоловік, якому Бог дає багатство й достатки, дозволяє їх споживати, брати з них свою частку та при своїй праці веселитись, - і це дар Божий. 19 Такий не згадує багато про дні свого життя, бо Бог займає його радістю свого серця.