Несказане
- Автор: Инг Селеста
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-87-6
- Переводчик: Анастасія Дудченко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Несказане». Краткое содержание книги:
Третього липня Мерилін перегорнула сторінку підручника, й чорний туман застелив їй зір. Голова стала важкою, мов диня, порушила рівновагу, переважила коліна, потягнула до підлоги. За мить перед очима проясніло, повиразнішали думки. Вона побачила, що зі столу стікає вода з перекинутої склянки, що її записи розкидані кахельною підлогою, а блузка липка й волога. Підвелася, лише коли змогла розібрати власний почерк.
Ніколи раніше не втрачала свідомості, не траплялося нічого подібного до цього запаморочення навіть у найспекотніші літні дні. Тепер вона почувалася стомленою, такою стомленою, що ледь змогла звестися на ноги. З полегшенням умостилася на диванні подушки й подумала: «Може, я хвора, може, заразилася від когось». Далі майнула інша думка, і все тіло похололо. Було третє число, знала це точно, бо рахувала дні до іспиту. Це означало, що майже, — полічила на пальцях, які тремтіли, ніби її облили холодною водою, — три тижні затримки. Ні. Вона подумала ще раз.
Відтоді, як поїхала з дому, минуло майже дев’ять тижнів. Не помітила, як збігло стільки часу.
Мерилін витерла руки об джинси й спробувала заспокоїтися. Зрештою, у неї вже бували затримки. Коли нервувала або хворіла, ніби її тіло протестувало через брак уваги до себе. Нібито, щоб усе працювало нормально, потрібно щось полагодити. Працювала надто напружено, можливо, організм не впорався. «Ти просто голодна», — сказала собі Мерилін. Досі не їла, а була майже друга. У шафці нічого не виявилося, тож зібралася вийти до крамниці. Купить щось поїсти, й коли підкріпиться, почуватиметься набагато краще. Тоді можна буде повернутися до навчання.
Урешті-решт Мерилін так і не складе цього іспиту.
У крамниці вона поклала собі в кошик сир, болонську копчену ковбасу, гірчицю й лимонад. Зняла з полиці буханець хліба. «Нічого страшного, — знову сказала собі. — З тобою все гаразд».
З продуктами під пахвою та пакунком із шістьма пляшками в руці вона попрямувала до машини, але паркувальний майданчик несподівано закрутився довкола неї. Коліна, а потім і лікті, вдарилися об асфальт. Паперовий пакунок упав на землю. Пляшки з лимонадом розбилися, розлетівшись бризками й скалками.
Мерилін повільно сіла. Її покупки лежали навколо, розкидані, хліб мокнув у калюжі, банка гірчиці повільно котилася в бік зеленого фургончика марки «Фольксваген». По гомілках стікали краплі коли.
Уламок скла глибоко й рівно, мов під лінійку, розсік їй долоню. Рана зовсім не боліла. Мерилін повернула долоню проти світла, що грало на шкірі й робило її подібною до пісковику: майже стовідсотковий рожевий із вкрапленнями білосніжного. І лише в самому низу набухав струмочок яскраво-червоного.
Вона пошукала в сумочці хустинку, доторкнулася до нього краєм долоні — хустинка вкрилася багряними плямами, а поріз залишився майже сухим. Мерилін вражено розглядала власну руку: чистий колір, чіткі лінії, тонкі обриси м’язів під шкірою. Схотіла торкнутися її, навіть лизнути. Скуштувати себе на смак. Поріз аж тепер почав дуже боліти, кров потроху наповнювала складену чашечкою долоню — вона зрозуміла, що доведеться їхати в лікарню.
Кімната невідкладної допомоги була майже порожня. Наступного дня її заповнять постраждалі під час святкування Четвертого липня: харчові отруєння несвіжими яйцями в салаті; руки, обпечені дотиками до грилю; обпалені неякісними феєрверками брови. Однак того дня Мерилін підійшла до стійки реєстрації та простягнула руку й за кілька хвилин опинилася на ліжку, а молода мініатюрна білявка, уся теж у білому, перевіряла її пульс та оглядала порізану долоню. І коли молода білявка сказала:
— Давайте вас зашиємо, — і взяла із шафки флакон з анестетиком, Мерилін випалила:
— Хіба це повинен робити не лікар?
Білявка розсміялася.
— Я лікар Ґрін, — сказала вона.
Мерилін так витріщилася на неї, що вона додала:
— Бажаєте глянути на мій бейдж?
Поки юна пані накладала на ранку акуратні чорні стібки, рука в Мерилін почала нестерпно боліти. Вона зціпила зуби, але біль ширився на зап’ястя, вгору до пліч, спиною сповзав донизу. Й річ була не в операції, а в розчаруванні. Вона, як і всі інші, досі, коли чула слово «лікар», думала і завжди думатиме про чоловіка. У кутиках очей почало щеміти. Лікар Ґрін зробила останній стібок, посміхнулася та спитала: