Гуляш із турула

Справжнє диво можна побачити в Балатонфюреді. Там біля кільця на виїзді з міста зведено велику копію грецького містечка. Район називається «Ґюрюґ фолу», тобто «Грецьке Село». Воно складається з квадратних білих будиночків з пласкими дахами та синіми віконницями. Такі будиночки кожен бачив на листівках та туристичних буклетах, що рекламують відпочинок у Греції. У листопаді ця точна копія Санторіні[58] вимирає, у будиночках не світиться жодне віконце, не працюють казино і ресторани, хоча великий напис «Nyitvo»[59] і далі приваблює клієнтів. Зараз поруч «Санторіні» проїжджають тільки трактори і невеличкі фургони, нікого нема, хто б говорив по-грецьки або по-німецьки, та й самих угорців катма.

Я ніколи не любив Балатону, а також відпочинкових баз і кемпінгів, що тягнуться вздовж південного берега. Мене не приголомшувало відпустове багатство Шіовфока, ані бенедиктинське абатство на півострові Тігань, засноване в ХІ столітті. Іноді я виходжу на мол у Балатонфюреді, особливо в імлистий день, і дивлюся на протилежний берег, де знаходиться Шіовфок, але дивлюся так, щоб його не бачити, а тому уявляю собі, що маю перед собою справжнє море, а не угорське озеро. Справжнє просвітлення я пережив тільки раз, на поромі, що сполучує Тігань та Сантовд. Це єдина переправа автомобілів упоперек Балатону, у його найвужчому місці, довжиною десь у кілометр; ця відстань долається за десять хвилин, може, п’ятнадцять. Я не заглядав тоді вперед, на південний берег, який щораз швидше до нас наближався. Я дивився вправо, в напрямку Кестгея, віддаленого десь на п’ятдесят кілометрів. Був початок листопада, пізно пополудні, і закутане легкою імлою велике сонце ліниво опускалося у воду. Сонце, повітря, вода — все ідеально між собою поєднувалося, утворюючи оранжево-сіру цілість. І годі було тоді сказати, в якому стані була та оранжево-сіра фактура — рідкому чи газоподібному. Вона була понад цим поділом. Я відчув, як мене наповнює ще один відмінний стан, той найдивніший, найбільш парадоксальний, з яким може зіткнутися людина — стан радісного суму, коли схоплюється і зупиняється проминання. На тому фоні легко гойдався човен з двома рибалками. Я не був до кінця впевнений, чи човен гойдався на воді, чи в повітрі, до того ж, усе виглядало, наче якась картина Клода Моне у величезному збільшенні.