Краще сидіти вдома...
- Автор: Болото Алина Николаевна
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Джерела-М
- ISBN: 966-365-016-8
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Краще сидіти вдома...». Краткое содержание книги:
Так, а зі Свєтки стрілець вийшов аховий, незрозуміло, чого вона боїться більше: появи зетагів чи револьвера у власній руці. До того ж, я не радив би весь час тримати палець на спусковому гачку, щоб ненароком не пристрелити союзника. Й узагалі, нема чого мене стволом по голові гладити, а то в мене потім вуха чесатимуться! Алергія.
З підземним ходом Клодт і Степен прововтузилися до вечора. Вони розчистили кам’яні сходи, що ведуть униз, і навіть встигли добратися до першої перешкоди: оббитих металевим листом дверей, але сутінки погнали «шукачів скарбів» під прикриття стін дому Орві.
Розділ 13
Ноги, важкі й негнучкі, не хотіли слухатися, удари серця гулко віддавали у вухах, усе тіло було сковане жахом, але якась невідома сила змусила Світлану озирнутися.
Кутки холу тонули в мороці, але згасаючий камін ще кидав червонуваті відблиски на поїдені червицею буфети, на коробку з рафінадом, на чашки з недопитою кавою…
Тиша. Ні єдиного шереху не вловив її загострений слух. Степен зник зовсім безшумно.
Вона постояла ще кілька митей, щоб заспокоїтися, і тільки після цього зробила наступний крок. Стерті сходинки скрипіли під ногами, і це скрипіння рвало тишу, мов постріли. У кімнаті Світлана насамперед повернула ключ у замку, потім підтягла до дверей важке крісло з витертою оксамитовою оббивкою.
Тайфун розплющив очі й спробував сісти.
— Лежи! — Свєтка присунула друге крісло ближче до ліжка й сіла.
Тайфун послухався, але засинати явно не збирався.
— Де Степен? — запитав він.
— Пішов за допомогою.
Очі Тайфуна здивовано розширилися, потім звузилися:
— А Клодт?
— Патякає з Антелем біля каміна.
На кілька секунд він затих, потім зажадав:
— Поклич Клодта!
Світлані не хотілося пояснювати, тому вона взяла зі стола ін’єктор і зарядила його новою сумішшю:
— Чотири години вже минули.
Тайфун різко відсторонився:
— Знову накачаєш мене снодійним? Досить!
Він встиг перехопити руку з ін’єктором і стиснути так, що ліки бризнули на підлогу. Ін’єктор боляче врізався в долоню Світлани.
— Пусти!
Тайфун повільно розтис пальці й сів. Гримаса болю пробігла по його обличчі. Світлана кинула ін’єктор і потерла постраждалу руку.
— Прийомчики в тебе… Пірат!
Пошкоджена куртка Тайфуна валялася під столом, птерод нахилився було за нею, але відразу випрямився.
— Ти звалишся через півгодини!
— А це не твоя турбота.
Птерод обережно пересунувся до краю ліжка, опустив ноги й спробував піддіти тканину носком черевика. Йому вдалося підтягти куртку ближче. Намагаючись не робити різких рухів, птерод обережно взяв куртку й спробував насунути її поверх бинтів.
— Так, де все-таки Клодт?
Клодт залишився сидіти внизу перед каміном, над яким розкинула гіллясті роги оленяча голова. Він раптово захрипів, чашка вислизнула з його рук, ударилася об камінні ґрати, і кава хлюпнула у вогонь. Степен сказав, що смерть наступила миттєво, мабуть, він розбирався в подібних речах.
Потім пішов Степен. Він взяв обидва карабіни: свій і Клодта, а Світлані звелів замкнутися нагорі.
— Я б взяв тебе із собою, але Тайфуна не можна залишати одного, — пояснив він, ховаючи очі. — Я піду пошукаю людей. За воротами починається дорога, напевно, вона веде в місто. Я повернуся й приведу допомогу.
І він пішов, а Світлана піднялася в кімнату й забарикадувала кріслом замкнені двері. Ще хотілося підсунути й стіл, але цей присадкуватий витвір з темного дерева виявився занадто важким.
Привалившись до стіни, Тайфун відпочивав після процедури вдягання й мовчки спостерігав за безуспішними спробами зрушити з місця стародавні меблі. Патрульний сто сорок сьомого сектора Бети мав далеко не квітучий вигляд: дводенна щетина вкрила запалі щоки, синець під оком пожовк, покалічені руки набрякли, а залита засохлою кров’ю розірвана куртка, з-під якої визирали бинти, взагалі виглядала страшнувато.
— Вікно теж столом забарикадуєш? — нарешті запитав Тайфун з явним глузуванням.
Дерево, яке у свій час послужило Світлані сходами для нелегальних прогулянок, тепер становило чималу загрозу. Світлана різко випрямилася й блимнула очима:
— Що ти смієшся?! Краще б ребра собі заростив!
Тайфун посерйознішав:
— Уже зростив. Я давно встав би на ноги, якби ти не накачувала мене всілякою гидотою!