Озерний Вітер

– А Леа, Перелеснику, а моє кохання?

– Ти – Вітер тепер, Волине. Ти – Вітер свого Волинського краю. Отже, ти будеш, де хочеш, побачиш, кого хочеш, знайдеш. що схочеш. Я тебе усього навчу. Тільки... Ти ще не знаєш, як любить Вітер... Досить про це!

Перелесник махнув рукою.

– Ану, спробуй сам! Перший свій політ! І не дивись на себе. Це незабаром все мине, і ти станеш перед усіма такий, який був. А зараз – лети!

Волин спершу непевно, з острахом перевернувся на хмарі, потім розправив руки – він побачив, як робив це Перелесник, – ледь напружився і враз піднявся више, потім опустився трохи нижче хмар, і перед ним розкинувся весь чудовий Озерний край, вся його Волинська пуща, його кохана Волинь. Він уперше бачив її отак з висоти, ніколи не спадало йому на гадку, що ж знає про них Південний Вітер. Тепер лиш Волин збагнув, скільки Перелесник знає, скільки і як бачить зверху.

Він летів дедалі легше, вільніше, і раптом радісно засміявся, зробив оберт у повітрі, стрімко здійнявся угору, потім спустився вниз, чимдалі легше, вільніше і впевненіше.

Десь поряд засміявся з його вправ Перелесник.

Волин перегукнувся з ним, і раптом побачив далеко унизу Озеро, до якого так праглося йому, а неподалік і село, де осів його біль.... Але це усе тепер було далеко унизу і далеко в минулому.

Безмежною здавалась Волинові зараз його воля.

Він був вільний, назавжди вільний Озерний Вітер!