Атланти з планети Земля [Антология]

Галасливий гурт молодиків, які окупували сусідню з нами платформу, нарешті притих.

Тепер оратором був якийсь білявий крем’язень із на диво яскравими синіми очима.

— Я не розумію, — карбував він кожне слово, — чому в комісії дві третини голосів віддано природничникам. Кому потрібні ці варварські випробування?

— Про що це вони? — машинально запитав я.

— Комісія по відбору кандидатів у міжгалактичні польоти, — пояснив Зорін, задумливо дивлячись на вкриті снігом вершини, що пропливали під нами. — А варварські випробування — це випробування кандидатів, ну як би сказати, на витривалість чи що.

— Діагностичні машини, — вів далі молодик, — за дві хвилини дадуть характеристику будь-якій людині.

— Але психологія… — невпевнено заперечила йому дівчина.

— Е, дрібниці, — роздратовано відмахнувся вія. — Електронний психолог дасть сто очок наперед будь-якому земному мудрецеві.

— От, от, — усміхнувся Зорін.

— Та сама пісня. Техніка і людина. Чи може електронний мозок замінити людський?

— Відбирати у міжгалактичні польоти треба молодих, енергійних, що опанували кілька галузей знань, — це ж зрозуміло, — вигукнув молодик.

— Для чого ж ці нескінченні засідання?

— А які світи відкриваються їм, хлопці: блакитні небеса, барвисті сонця, дивовижні квіти, — замріяно промовила дівчина.

— Космічні пірати, — глузливо підхопив хтось.

— І ми мріяли про чудесні світи, про сутички з чудовиськами, пригоди… — зітхнув Зорін. — А космос виявився глибинною чорною порожнечею.

— Ви багато літали? — спитав я.

— Та чимало.

— І так-таки ніяких пригод?

— Ні, чому ж. Бувало по-всякому. Неполадки механізмів. Неправильні розрахунки. А найстрашніше — космічне безумство.

— Космічне безумство?

— Це ми називали його так. У довідниках ви не знайдете такого терміну. Я сам пережив це, на щастя, у легкій формі. Вчасно ізолювали. Тоді вже знали, що це таке.

Він замислився, схилив голову на плече і відразу став схожим на старого мудрого грака, чорного і втомленого.

— Перші польоти на планети сонячної системи, катастрофи, удачі. Все було. Техніка інколи підводила, люди — ніколи, — тихо почав Зорін. — Неприємності почалися з гіперперельотів. Десятки років ізольований у титановій коробці, не чуючи голосу Землі, оточений все тим же десятком товаришів по польоту…