Марсові онуки
- Автор: Казанцев Александр Петрович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. М. Булат
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсові онуки». Краткое содержание книги:
Олекса вимкнув радіоприймач і підійшов до багаття. Він любив, коли звичайно небагатослівний Ілля Юрійович наче проривався, коли натхненна і захоплююча його мова починала текти плавною і глибокою рікою або вирувала бурхливим потоком.
Добров теж перестав стукати молотком, прислухався.
— Людину відрізняє од тварин те, що вона не тільки витвір зовнішніх умов, але й власної праці. Людина працею своєю зробила себе мислячою істотою. Труд вирішальним чином впливає і на зовнішність людини. Волосяного покрова вона позбулася, очевидно, тому, що створила собі одяг, який зробив непотрібною шерсть на тілі.
Богатирьов невідривно дивився на скульптуру, яку тримав у витягненій руці, немовби черпаючи в ній свої думки:
— У наступні мільйони років великий труд людини, змінюючи свій характер, коли людина дедалі більше перетворюватиметься з фізичного виконавця в командира машин, неминуче змінить людину, зробить її і зовні несхожою на первісних мисливців, яких ми поки що в усьому нагадуємо.
Вуд мимоволі згадав своє марення в печері, диких нащадків, що прийшли за дзвінкою шкірою Чуда.
— Міняти людину в її зовнішній і внутрішній суті, — вів далі професор Богатирьов, — буде і характер суспільства, яке вона створить і в якому житиме. Мільйони років без насильства і примусу, без страху і вовчих законів неминуче відіб'ються як на зовнішності людей, так і на їхній свідомості.
— Свідомість!.. — відгукнувся Добров. — Звідки ж узялась ця свідомість?
— Безперечно, йдеться про дуже рідкісний і надзвичайно щасливий збіг обставин. Тигр дужчий людини, мавпа спритніша, гепард прудкіший. Людський мозок розвивався саме тому, що людина була слабкіша багатьох хижаків і мала боротися з ними. Вона поступалася спритністю мавпам, але виявлялася пристосованішою за них в тяжких умовах життя, вона не могла змагатися з оленем у швидкості, але вміла спинити його каменем, ямою-пасткою чи стрілою. Вона була менша ведмедя, але не потребувала його шуби, його барлога, не поринала в зимову сплячку, гріючись біля багаття, яке навчилася розпалювати.
Вуд став ворушити вузлуватим корінням вугілля. Посипались іскри, повалив дим.
— Якби людина була занадто дужа, занадто спритна, занадто прудка, вона не потребувала б мислення і винахідливості, вона могла б прожити по-звірячому. Мислення знадобилось і розвивалось у неї тому, що їй важко було жити без нього, вона не вижила б, як, напевно, не вижили її близькі і менш обдаровані родичі.
— Коли б ви знали, командоре, як я молив бога, щоб вижити в печері! — зізнався Керн.
— Людина, що жила в печері, стала людиною тому, що була не занадто дужа, спритна, прудка і не занадто слабка й незграбна, тому що їй потрібна була помірна кількість їжі, висококалорійної і в той же час легко засвоюваної після приготування на вогні. Вогонь полегшував складні функції організму, сприяв його швидкому розвиткові і вдосконаленню. І, що ще особливо важливо, людина стала не весь час витрачати на добування їжі, у неї з'явилася вільна година для роздумів, яких немає у звірів, немає у птахів, немає у риб, година, що стала, коли так можна сказати, батьком пізнання, матір'ю мистецтва і відтворення краси.
— У руках своїх, командоре, ви тримаєте красу, яка доводить, що господь бог створив людей на Землі і на Венері таких, як сам.
— Вольтер казав, що людина відповіла йому тим же, — швидко додав Олекса.
Керн кинув на нього похмурий погляд.
— Ви помиляєтесь, Аллан, — м'яко сказав Богатирьов. — Розумні істоти схожі одна на одну не тому, що створені кимось за певним зразком, а тому, що істоти ці мали відповідати певним умовам, володіти вільними від ходіння кінцівками, придатними для трудових процесів, стереоскопічними органами зору й слуху, вертикальним положенням тіла, що забезпечувало найбільший обзір місцевості, й ощадливо використовувати для пересування мінімальну кількість кінцівок.
— Дві ноги! — встряв Олекса.
— Одне слово, на кілометровій відстані ми, найімовірніше, могли б сприйняти розумну істоту іншого світу за людину, якби побачили її…
— Але ж ось вона, ось! Ми вже бачимо її, командоре! — вигукнув Гаррі Вуд, показуючи на скульптуру.
– І я дуже радий, сер, — поважно додав Керн, — що існування цієї прекрасної леді в світі венеріанських ящерів можна пояснити зовсім не теорією еволюції, а тільки вищим актом творення.