Незнайко в Сонячному місті
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Серия: Незнайко #2
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Федір Маківчук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Незнайко в Сонячному місті». Краткое содержание книги:
— Чому ж Млинчик так скоро пішов? — спитав Незнайко.
— Дивак ти! — засміялася Кнопочка. — Це ж і є Млинчик.
— Що ти! — замахав Незнайко руками. — Млинчик був у білому костюмі.
— А тепер він переодягся у синій костюм, — відповіла Кнопочка.
— Дурниці! Не міг він так швидко переодягтися! — сперечався далі Незнайко.
Поки вони сперечалися, артист зіграв на трубі і зник за кулісами, але в ту ж мить з'явився знову в зеленому костюмі з гармошкою в руках.
— А це хто? — здивувався Незнайко. — Теж, може, скажеш — Млинчик?
— Звичайно, Млинчик, — відповіла Кнопочка. — Розумієш, це артист, який уміє швидко переодягатись. Чув, як Фантик сказав: «Артист-трансформатор»? Хто такий, по-твоєму, трансформатор?
— Трансформатор? Не знаю. Я знаю тільки, що так швидко не переодягнешся. Якби йому тільки піджак змінити, а то ще й штани.
— А ти не дивися на штани. Подивися на обличчя і побачиш, що це один і той же Млинчик.
Незнайко придивився уважніше й побачив, що в артиста в зеленому костюмі точнісінько таке саме кругле й рум'яне обличчя, як у Млинчика.
— І справді Млинчик! — вигукнув Незнайко. — Подивись, Пістрявенький, це Млинчик!
— Який Млинчик? — здивувався Пістрявенький.
Незнайко став пояснювати Пістрявенькому, що це той самий артист. Пістрявенький спочатку не розумів, у чому справа, а коли зрозумів, то став голосно сміятися. А Млинчик тим часом з'являвся то в одному вигляді, то в іншому і грав на різних музичних інструментах. Тепер у нього мінявся не лише одяг, а навіть обличчя. Спочатку він був безвусий, потім приклеїв собі довгі вуса, потім чорну бороду, надів на голову перуку з рудим кучерявим волоссям. Потім борода в нього зникла, на голові з'явилася величезна лисина, а ніс зробився довгий, червоний і смішно вигнутий убік.
Незнайко так реготав, дивлячись на ці перетворення, що не помітив навіть, як виступ артиста-трансформатора закінчився, і Фантик оголосив, що наступним номером виступатиме співачка Зірочка.
І от на сцену вийшла співачка Зірочка. На ній було довге біле плаття, з білим пухнастим коміром і довгими напівпрозорими рукавами.
Побачивши співачку, Незнайко голосно зареготав.
— А рукави які! Глянь, рукави! — зашепотів він Пістрявенькому. — Подумати тільки, нарядився у плаття!
— Хто нарядився у плаття? — не зрозумів Пістрявенький.
— Ну, Млинчик.
— Та хіба це Млинчик?
— А хто ж? Звичайно, Млинчик.
— А я думав — співачка Зірочка.
— Яка там ще Зірочка? Це ж трансформатор!
— А… — акнув Пістрявенький і голосно зареготав. — Я ж бо дивлюся, де тут раптом співачка взялась! А це, виявляється, Млинчик! От номер!
У цей час заграв оркестр, і співачка заспівала. Незнайко й Пістрявенький так і покотилися зо сміху. Вони ніяк не сподівалися, що в Млинчика виявиться такий тоненький голос. Усі довкола сердились і просили їх не шуміти, а Незнайко душився од сміху й казав:
— Ото диваки! Вони гадають, що це й справді співачка.
Коли пісня закінчилась, усі гучно заплескали в долоні, а Незнайко закричав на всю горлянку:
— Браво, Млинчик!
— Годі молоти дурниці! — сказала йому Кнопочка. — Хіба ти не бачиш, що це не Млинчик?
— А хто ж це? — здивувався Незнайко.
— Це співачка Зірочка. Не чув хіба, як Фантик сказав?
— Тьху! — з досадою плюнув Незнайко. — Тож я дивлюся, що в неї обличчя зовсім не таке, як у Млинчика… Слухай, Пістрявенький, це не Млинчик.
— Як — не Млинчик? — здивувався Пістрявенький.
— Та так, просто не Млинчик — і все.
— Хто ж тоді?
— А хто їх розбере! Якась співачка Зірочка.
— Ну от! — сердито пробурчав Пістрявенький. — То Млинчик, то не Млинчик! Зовсім спантеличили публіку!
У цей час співачка заспівала нову пісню, але Незнайко вже не слухав. Тепер, коли він знав, що перед ними справжня співачка і ніяких фокусів з переодяганням тут нема, йому було нецікаво. З нудьги він почав вертітися на стільці й позіхав на весь рот; нарешті придумав для себе розвагу: притискав долоні до вух і тут же відпускав їх. Від цього замість співу йому вчувалося щось схоже на жаб'яче квакання. Співачка збентежено поглядала на нього, бо ж він сидів спереду на найвиднішому місці. Все ж таки вона якось доспівала до кінця пісню, пішла й більше не поверталася. Незнайко зрадів, але тут вийшов Фантик і сказав:
— А тепер виступить співак Фунтик.
На сцену вийшов співак Фунтик у красивому коричневому костюмі. З бокової кишені в нього стирчав ріжечок мереживної хусточки, а на шиї був біленький бантик, точнісінько такий, як у Фантика.