Привид Шекспіра

У Соломахи був неспростовний авторитет, що не підлягав сумніву. Сталося так, що якимось дивом один із її віршів потрапив до антології любовної лірики, виданої солідним зарубіжним видавництвом. Авторка отримала відповідний диплом і навіть гонорар у валюті. Директор театру випросив диплом у Ірини, вмостив його під засклену рамочку і повісив у фойє театру, де красувалися фотографії творчого складу, а пізніше, на догоду демократичній моді, технічних працівників мистецького закладу, хто виявляв таке бажання.

Ірина Костівна не протестувала проти дій директора, і це дало підстави Олександру Івановичу засумніватися стосовно декларованого Соломахою презирства до марнославності колег і взагалі марнославства.

Одначе треба було знаходити якийсь компроміс, і Олександр Іванович удався до обхідного маневру.

— Ви, Ірино, як ніхто, знаєте, що успіх чи провал на сцені інколи залежить від випадковості, її ніхто не може передбачити. Іноді акторський ансамбль бездоганний, постановники не в тім'я биті, а спектакль проходить непоміченим. І справа не у відсутності реклами, на яку нині повелося суспільство, не в пониженому градусі інтересу до мистецтва взагалі. Діють чисто метафізичні сили, природу яких збагнути неможливо. Ні я, ні ви не можете наперед сказати, йдемо ми до перемоги чи до поразки. Я сподіваюсь на перемогу, через те і йду на експеримент. І не роблю з класичної п'єси політичний балаган, як вам видається. Невже ви думаєте, що коли трупа Шекспіра грала перед королем, вона не імпровізувала? Перші й подальші видання п'єс Шекспіра такі різні, що потім — аж до сьогодні — текстологи сушать голови, канонічного тексту немає. Ще одне. У нас переклад Рильського. Перекладу майже сімдесят років. Аби був живий Максим Тадейович, він обов'язково переглянув би його, я певен на сто відсотків! І, смію сподіватися, не лаяв би за ті втручання в текст, що я собі дозволив. Та й ви б не залишили в монолозі Едгара «кривавих обручок, де перше два сіяло самоцвіти». Правда ж? Незрозуміло, про що йдеться. Треба було якось прозоріше про сліпоту короля. А загалом — я так прочитую Шекспіра нині, у нас, в наш час. А далі нехай діє метафізика. Зрештою, ніхто не заборонить вам відхреститися від сподіяного, якщо буде провал.

Соломасі остання фраза не сподобалась.

— Олександре Івановичу, я не з тих, хто боїться, у мене в очах не двоїться. Моя точка зору вам відома, але інтриганкою не була ніколи.

— Я це знаю. І ціную.

Розмова відбулася на самому початку роботи і не мала якихось впливів на її перебіг: люди поговорили принципово, кожен залишився при своїй думці, але підніжок чи підкилимних змагань обидва собі не дозволили.

Ірина справді інтриганкою не була, більш за те, взяла найактивнішу участь у тому, аби на прем'єру «Ліра» приїхали кращі театральні критики, професіонали, жменька яких ставала все меншою.