УПА у вирі боротьби
- Автор: Борець Юрій
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «УПА у вирі боротьби». Краткое содержание книги:
З невідомих ближче причин командування сотні Громенка вирішило зробити Великодні Свята 1946 року у приватній атмосфері серед струнких смерек Яблунівського лісу. Для цієї цілі прибрали престіл, приготували столи й лавки та доставили необхідні харчі. На малій галявині була переведена збірка, сотенний відібрав звіт, і капелян Кадило почав Великодню Службу Божу.
Від часу перенесення доктора Шувара до іншої сотні диригентом сотні Громенка став ройовий Лоза, а інколи перебирав диригентуру сам сотенний. Сьогодні настрій усіх був дуже святковий, а тепле проміння сонця огрівало повстанців на галявині. Всі вони мали мрійний вигляд, і не тяжко було догадатися, куди летіли їхні думки.
До сотні почали сходитися несподівані гості. Прибуло кількадесят працівників цивільної сітки, з'явилися боївка СБ Петі й санітарна служба, а за ними прийшло цивільне населення. Молоді дівчата принесли в кошиках паски й писанки, обдарували ними стійкових, потім ставали трохи здаля за вишикуваною сотнею. А коли залунало «Христос Воскрес!». на допомогу сотенному хорові прийшли сильні дівочі голоси, й повстанці одразу повеселішали.
Капелян Кадило виголосив святочну проповідь. Вона була бадьора й весела, як і сьогоднішній день Христового Воскресіння. Потім посвятив паски, й почалося великоднє прийняття, яке мало тривати аж до вечора. Господарський відділ навіть придбав кілька пляшок доброї заправки на столи, що були заставлені пасками, ковбасами, яйцями і хріном, а тепер до них іще долучилися крашанки, писанки, сир і бурячки.
Після спільної молитви «Отче Наш» почалася роздача свячених яєць. Перший склав святочні побажання капелян Кадило. Він розцілувався з командиром Громенком і почтом, а решті сказав:
- Христос Воскрес! Не можу вас усіх поцілувати, але бажаю Веселих Свят і всього найкращого!
Зголоднілі повстанці на цю хвилину тільки й чекали. На заклик отця Кадила всі повстанці - католики і православні - мали спільну сповідь, одержали відпущення гріхів, а тепер при столах почалися поцілунки, спеціяльно там, де сиділи запрошені дівчата. Молоді роки й запашне лісове повітря сприяли тому, що в повстанців з'явилися вовчі апетити. Людські голоси притихли, й чутно було тільки стукіт виделок і тарілок. Отець Кадило в товаристві охорони СБ відійшов до котрогось села правити Богослуження. а повстанці весело і з жартами та співами святкували цей великий день.
До сотні доходило щораз то більше людей, їх напевно притягали веселі пісні, що народжувалися між смереками, линули понад села і стихали ген-ген далеко в лісах. Перед сотенним, який тепер диригував, стояв дуже великий хор. Співали також і дівчата, так що кожна пісня виконувалася чотирма голосами. Дехто грав у м'яча, а сотенні артисти давали нашвидку приготовану ревію. «Аси» сотні також мали веселий час. Тут кружляли пляшки з «чорною кавою» й чулися дотепні жарти. Головні ролі тепер грали друзі Бартель, Петя і «Ясьо Макальондра» зі Львова.
А сонце чомусь поспішало як ніколи, котилося до заходу й уже освітлювало тільки верховіття дерев. Нараз пролунав різкий свисток, заповідаючий збірку. Сотня вимаршувала в одну сторону, а гості порозходилися по хатах.
Терен був далі спокійний. Селяни працювали на ріллі, а відділи УПА квартирували по лісах і селах, не раз навіть забуваючи, в яких обставинах вони живуть. Зв'язки з ворожою територією були мінімальні. Економічну частину пристосували до самовистачальности, й це було дуже успішне. Зв'язок і розвідка йшли своїми законспірованими дорогами, а деякі торговельні виміни часто велися при і півпраці з АК.
Досі на цьому терені не було проявів дезертирства, а зради або провокації траплялися дуже рідко. Аж тут одного дня неначе грім із ясного неба сталася велика зрада людини, займаючої досить високе становище - надрайонового господарчого. Він знав багатьох осіб на різних постах, розташування численних магазинів зі зброєю, харчами й умундируванням, а також місця деяких підземних криївок та шпиталів.
І от цей чоловік, псевдо-Вишинський, десь біля тридцятки віком, зрадивши, перейшов до ворогів. Йому причепили бляшку і зробили його поручником польської поліції. Коли б вороги були відважніші, то могли б наробити багато лиха цілому визвольному рухові в цій околиці. Батько Вишинського сидів у Перемишлі в тюрмі і, здається, через нього вороги дісталися до сина. Намовляли Вишинського, щоб той ішов на різні, ним зраджені, пункти, але ця намова не вдалася. Йому ще повністю не довіряли, але й не могли нічого провірити, бо боялися відділів УПА. Проте дуже швидко знані Вишинському магазини і шпиталі були перенесені в інші місця, а бункери заміновані.