Сліди на тротуарі

Більше, правда, вони про Левка нічого не знали.

Перш ніж натрапити на слід Левка, міліціонерові довелося познайомитися з багатьма молодими мотоциклістами. Але він дуже хотів спокутувати свою провину і тому виявив особливу наполегливість. Оперативні працівники згодом мали точні відомості про Левка і його друзів. Серед цих друзів був названий і Олег Кущ.

Олег Кущ — старий знайомий карного розшуку. Тут уже було відомо про його дострокове повернення з ув'язнення.

… Гаснуть вогні у квартирах. Порожніми стають вулиці. Все рідше і рідше проходять трамваї. Ніч.

У вікні однієї з квартир видно дівоче обличчя. Це — Віра. Свекор десь у відрядженні, свекруха спить. А Олега нема. Віра знає, що ось-ось він прийде. Вона так ї прислухається до знайомих кроків на сходах. Та якби отак чекати його з заводу — інша річ. Ось свекор поїхав на кілька днів, і ніхто не тривожиться, бо знають, де він, що робить. А Олег… Ні, пора таки знайти йому справжню роботу. З якою б радістю тоді ждала вона його з роботи, а ввечері пішла з ним у кіно або гуляти в центр міста. Наближається осінь, золотими стали каштани. Осипається листя з кленів. Теплі вечори скоро зміняться холодними, а Олегові все ніколи і ніколи піти з нею на дніпровські схили, на Володимирську гірку. І от з дня на день чекає вона, коли Олег нарешті подарує їй хоч один вечір…

Сьогодні Віра виглядає Олега з особливим нетерпінням ще й тому, що він повинен буз зустрітися з її батьком. Попередня розмова, яка відбулася між ними, закінчилася тим, що батько пообіцяв Олегові віддати Вірин паспорт. Чи дотримає батько свого слова? А, може, й мати щось переказувала?

Ось на протилежному тротуарі з'явилася одинока тінь. Віра впізнала Олега. Вона простежила, як завжди, за ним, і раптом їй здалося, що на розі з'явився ще хтось: Віра придивилася. Ні, то лише тінь. І більше нічого й нікого. А в неї так і закололо серце. Чого б це?

У Олега руки, як завжди, помиті не водою, а бензином, І весь він пахне своїм «Москвичем».

— Танцюй. Завтра ідемо в загс, — з порога озвався до неї Олег. — Ось твій паспорт.

Про батьків так нічого й не сказав, а вона не посміла спитати.

Настав день, і в них узяли заяву, сказавши, що реєстрація шлюбу відбудеться через п'ять днів — двадцять п'ятого вересня. Такий порядок. П'ять днів… Вони здавалися Вірі особливо довгими. Їй уже хотілося скоріше дочекатися двадцять п'ятого. Нехай її мати і не схвалює цього шлюбу, нехай. Але вони з Олегом любляться, і в них буде дитина. Мине час, і всі переконаються, що Олег зовсім не такий поганий…

Родина Олега готувалася до весілля. Свекор, повернувшись з відрядження, поздоровив Віру, сказав, що він з радістю чекатиме онука. Вірі було і совісно, і смішно. Як же так — зовсім недавно ходила в школу, бавилася ляльками, а це вже збирається стати матір'ю?